Три абзаци про... невизначеність

Невизначеність - це коли я декілька разів починаю писати тут перші слова і ніяк не зупинюсь на єдиному варіанті. Чи коли ритмічно клацаю на кнопку "Наступний трек", не маючи чіткого бажання слухати конкретного виконавця. Або коли підходить моя черга у буфеті, а я так і не знаю, чого ж хочу. Чи коли список бажань настільки довгий, що й не знаєш, з чого почати. Пам'ятаєте моменти такі у фільмах, коли герой сідає у таксі й на питання водія "Куди їдемо?" відповідає: "Прямо!". Ні, ну добре хоч, що не просто "Не знаю!".

Не страшно, коли це банальне замовлення напою чи вибір сеансу в кінотеатрі. А коли це щось серйозніше? Люди, стосунки чи самовдосконалення. Важливі вчинки і рішення не мають бути чимось спонтанним, ба просто за означенням. Де ж тоді взяти той тверезий погляд на стан речей?

Що за тривіальні питання - ясна річ, варто покладатись лише на себе, свій досвід і прораховані наперед схеми подальшого розвитку подій за тих чи інших обставин. Немає цього всього? Ну, он хтось кидає монетку, щоб вирішити, вступати йому на той чи інший факультет. А ще хтось все шукає знаків повсюди. Кожен з нас давним-давно вже визначився зі своїми методами боротьби з невизначеністю (пробачте за тавтологію!). Можливо, вона не зникає повністю з наших життів, бо нам насправді в кайф часом піддатись миттєвим спонтанним бажанням?