Три абзаци про ... афоризми

"Чи можливо обрати нуднішу тему для розмови?" - думаємо ми, коли починають говорити про афоризми. А хіба про них говорять? Зазвичай ними говорять. Так вже склалось, що іноді людям просто легше вимовити чиїсь давно вже сказані слова, чим висловитись самому. Можливо це тому, що "Афоризм цінний вже тому, що містить половину правди. А це надзвичайно високий відсоток" (Габріель Лауб). А може, бо "Я помітила, що збирати розумні думки особливо люблять дурні" (Сильвія Чіз). Хто знає?

Взагалі афористика, як на мене, - досить складна штука. Звичайні слова звичайних людей без будь-якого їх бажання не стають крилатими висловами. Хоча я й не думаю, що люди спеціально сідали і творили щось таке розумне, аби колись хтось їх слова повторив. Владислав Гжещик: "Золота середина в афористиці - коли розумний вже все зрозумів, а дурний ще не почав здогадуватись". Адже бувають такі насичені вислови, на кшталт "Справжній письменник вражає нас, сказавши те, що ми знали завжди" (Жан Ростан); такі заперечні, як "Я закриваю очі, щоб краще бачити" (Поль Гоген); такі влучні, як "Усі люди на світі не такі, як усі" (Сильвія Чіз); і навіть такі смішні, як "Я хочу померти спокійно, уві сні, як помер мій дідусь, - без всіляких там криків та зойків, як пасажири його автобуса" (The Penguin Dictionary of Jokes). 

Цікаво, що у кожному дійсно гарному і мудрому афоризмі завжди можна знайти щось те, про що там конкретно не йдеться. "Читати можна по-різному: читати і не розуміти; читати і розуміти; читати і розуміти навіть те, що не написано" (Яків Княжнін). Але все ж буває так, що часто вставляти чиїсь цитати - просто недоречно. Адже це сприймається, ніби у людини немає власних думок, вартих уваги. "Люди, зауважу, люблять думки, які не змушують думати" (Станіслав Єжи Лец). Невже це означає, що ми всі маємо говорити чужими словами? Тільки тому що так легше? 

По абзацу від кожного про... силу і слабкість

Основной момент, который важно понять как можно раньше - Сила всегда права. В конечном счете это выгодно. Умный и сильный всегда властуем над слабым и глупым. Но ум и сила обращенные во власть. У профессора по матанализу власти не густо. Люди часто рассуждают о любви и прочих высоких материях как самых главных в жизни. Это мило, но только до того момента пока все хорошо. Когда начинается "задница" сильный решит проблемы и все снова будет хорошо, а слабый утонет. Слабые живут своей глупой жизнью полной страхов по поводу того что что-то случится, сильный же наслаждается сегодняшним днем. И даже если брать во внимания любовь(как самый попсовый смысл жизни), то что ты будешь делать тогда, когда тот, кого ты любишь, заболеет? Рассуждать на похоронах, что ваша любовь перенесла все невзгоды?


Егоїстичні міркування завжди керували і керуватимуть людством. Так вже біологічно склалося, що кожне живе створіння завжди прагне до сексу задоволення (і розмноження теж). І саме для цього всі створіння набирають силу, знищують слабких для покращення свого генофонду. І так проходить еволюція. За рахунок сильних, не слабких. Так, слабкі завжди лишалися помирати, даючи дорогу сильним. Але хіба ми не зупинили еволюцію? Хіба ми не перестали знищувати слабких? Раніше спартанці скидали слабких дітей зі скелі, щоб не псувати генофонд. А ви так зробите?  Наше суспільство перейшло з тваринного етапу на вищий. Ми лишаємо слабких живими, а отже маємо їм допомогати і далі. Не знаю, може це тому що я відношу себе до слабких людей, але я не думаю, що повернення до тваринного стилю життя нам допоможе. Потрібно вже звикнути, що ви баклажан людина і не бути бидлом з райончеГа принижувати тих, хто слабше за вас. Але навіть якщо ви слабкий і про вас піклуються, це всеодно не привід не прагнути до сексу(ніякої фантазії, правда?) САМОВДОСКОНАЛЕННЯ. ЯЯк пЯк казав відомий український поет "Ти знаєш, що ти людина?"...


Сила. І слабкість. Хто з вас може чітко визначити межу між цими поняттями? Ні, ви маєте повне право відносити себе як до слабких, так і до сильних (як це зробили хлопці в попередніх абзацах), але вказувати на інших з цими прикметниками не варто. Кажуть: "Слабка половина людства...". Про яку слабкість йдеться? Фізичну, розумову, моральну, духовну, матеріальну, яку? Ці речі кожен самостійно для себе визначає. Віднісши себе до будь-якої з категорій, ти себе наперед настроюєш на певний рівень твоєї боротьби з навколишнім світом.  Прагнути бути сильним в усіх можливих аспектах цього слова - це абсолютно природньо. Однак при цьому не варто забувати, що поруч з тобою - такі ж люди. Тому на шляху до свого зміцнення (розумового, фізичного, будь-якого) будь обережніше з тими, хто себе відніс до "слабких". Бо це і є сила.

Три абзаца про... меня

Темой моего первого поста, как бы нескромно это не было, буду я сам. Точнее моя деятельность в этом блоге. Мои заметки обязательно будут циничными, аморальными или провокационными поэтому заранее прошу думать перед тем как цитировать кого-нибудь. Попробуйте сначала подумать самостоятельно.

Я буду говорить нехорошие слова о том, что родители или учителя говорили вам почитать, любить и уважать. Однако смею вас заверить, любое высказывание будет логичным и аргументированным поэтому прежде чем писать яростные комменты, заранее прошу подумать, а являются ли они такими же логичными и аргументированными?

Особенно интересно будет почитать feedback. Не обещаю, что вам понравится, но интересно должно быть.

Три абзаци про... смертну кару

 Я не довго думав над темою для першого посту. Мабуть ця тема зовсім не хвилювала вас, як і мене, до недавнього часу. До мене вона прийшла, коли я сидів п'яний на лекції, яку читала одна з засновників організації, що бориться за відміну смертної кари у світі. Мабуть, не кожен зізнався іншим, що тема його схвилювала. Але насправді схвилювала кожного. І вже після лекції в коридорах червоного корпусу почали палати срачі, бійки і єресь дискусії на тему "Чи потрібна смертна кара в Україні". Я не писатиму своєї думки, я просто напишу всі за та проти.
   

  Мабуть, варто почати з фактів. Оскільки ми говоримо про сьогодення, то я опишу основні два способи зменшення населення законними методами. Перший і найпопулярніший - смертельна ін'єкція. Життя швидко і (можливо) безболісно витягують з злочинців дві речовини: пентотал (для обезболювання процесу) і хлорид калія (для, власне, вбивства). Оскільки професійні лікарі не мають права брати участь у цьому процесі (дядечко Гіпократ не одобрив), палачам створили спеціальні прилади, щоб влучити у вену. Що, в принципі не заважає їм вдало показувати віртуозну криворукість і все ж лишати пацієнту зайві 15 хвилин життя. Ну і звісно маестро електричний стілець. В теорії, нерви приреченого згорають  швидше, ніж передають сигнал, тому болю смертник не відчуває. Але видовище це лякаюче - очі бідолахи лускають, він починає пахнути смаженим м'ясом паленими екскрементами, не рідко випопрожнюється під час процесу, а іноді ще й мочиться, при цьому сеча випаровується від температури. Але, ніхто з клієнтів не скаржився, як не дивно. До 1947 року, коли смертник Віллі Френсіс сам показав поліцейським поломку у стільці, на якому не зміг померти. Бажання клієнта - закон: стілець полагодили, Віллі стратили. Гуманно, чи не так?
 

  Тепер що до соціального аспекту. Справа у тому, що в'язні, засуджені до довічного ув'язнення, не працюють. Не виконуючи жодних корисних функцій для держави, вони їдять і одягаються за
грощі платників податків. І останніх це неілюзорно напружує. Цим аргументують свою думку сторонники смертної кари. Інші протиставлять цьому цінність життя, подарованого природою. "Життя, данне Богом чи природою має право забирати лише Бог чи природа" казала жінка, яка втратила сина таким чином. Або те, що у нашій корумпованій державі дозвіл смертної кари приведе до диктатури. І звісно, більшість людей змінюють свою думку, коли під загрозу ставляться життя їх рідних та друзів. Загалом, ви маєте право на свою думку, і я хотів би побачити її в коментарях, адже від цього залежить наше майбутнє...

Три абзаци про... "Три абзаци"

Вітаємо усіх можливих майбутніх читачів цього блогу! Хотілось би написати пару слів про його концепт і що саме тут можна буде прочитати згодом; щоб вас заохотити.

"Три абзаци" - це концентрація усіх найщиріших, найрозумніших, найсправедливіших, найсмішніших, найдивніших, найцікавіших, коротше, абсолютно різних думок самих авторів блогу. Ми думаємо обмежувати себе, крім, звичайно обсягу постів (а саме, три абзаци), ще й окремою для кожного нового поста темою, котра буде вказана в назві. Більш ніяких правил та обмежень не планується. Отож, ласкаво просимо на сторінку вільних думок для вільних людей!

Ну і трохи слів про авторів та історію створення концепту. Поки що нас двоє. Вибір теми та періодичність публікацій, порядок публікування кожного з нас поки залишається не визначеним; цілком можливо це буде спонтанно. У всякому разі, це не так важливо. А придумалось це все так: було бажання писати, а обмежувати себе темою блогу - занадто грубо, тому і виникла ідея обмежити себе обсягом. Адже за статистикою читаються краще саме короткі та влучні пости. Сподіваємось, вам сподобається!