Три абзаци про... творчу паузу

Блог "Три абзаци" за два місяці свого існування добився багато чого.

Було опубліковано 27 постів, у тому числі 6 спільних. Загалом було більше 2 тисяч переглядів. Звичайно, найголовніше досягнення - це те, що у нас з'явились читачі. І якщо ви це читаєте, то знайте - ми вам дуже вдячні! Але буде несправедливо промовчати про те, що ми отримали від блогу для себе. Узяти хоча б уміння вдало компонувати наші думки, можливість влучно підбирати слова, терпіння і бажання вичитувати пости по декілька разів задля кращого результату, натхнення обирати тему та багато чого іншого, окремого для кожного з нас. Дякувати, як не дивно, варто знову вам - нашим читачам, бо без кожного окремого перегляду не було би наступного поста.

Проте, будь-яка монотонність потребує свіжих змін. І от, саме заради вдосконалення наших "Абзаців" потрібно оновити як подачу кожного окремого слова, так і загальний вид в цілому. А поки ми будемо набиратись натхнення на здійснення тих самих змін та на нові і кращі пости, ми б хотіли оголосити про відпочинок. І для нас, і для вас. Отож, чекайте скоро новин! І ще готуйтесь зустріти оновлені "Три абзаци"!

Три абзаца про ТV

Именно в эту секунду, когда Вы сконцентрировано читаете этот меседж в Вашей голове живу я. И в этот момент ваш внутренний голос проговаривает эту строчку. Мою строчку. Точно так же и фильм идет не на экране, а в сознании, которое его смотрит. Да-да в вашей голове уже успели обосноваться Букины, Ксюша Собчак и Ксения Бородина, Малахов, Гарри Поттер, Фродо и еще огромная толпа мудаков всех мастей и пород. А где вы были в тот момент, когда этот табун топтался в вашей голове?

Вспомните какой была ваша реакция во время просмотра героического кино. Тони Старк одевает костюм, а у вас внутри ощущение восторга:"Fuck Yeah! щас каааак всем раздаст". Или когда Рокки Бальбоа сначала 5 минут тренируется под Eye of the Tiger, а потом выходит на ринг, а у вас ощущение будто вы выходите. Или всплеск адреналина в вашем организме, когда на экране обрывается трос у альпиниста. А какие у вас были эмоции в "Крошке на миллион" когда она стала инвалидом?

Иногда кино это хорошо. Неприятные эмоции так же нужны организму как и хорошие и уж конечно лучше их безопасно получать вовлеченно глядя в экран, чем страдая в действтиельности. А хорошие? Круто же включить фильм про Рокки Бальбоа и сопереживать его успеху? А главное БЕЗОПАСНО. Кино это отличная конрацепция эмоций. Любые эмоции там есть как в магазине. Но разве не обидно выключив фильм, понимать что здесь и сейчас нифига не изменилось?

Три абзаци про... дискусії.

Чи вмієте ви сести дискусію? Чи часто ви відчували себе переможцем? А чи бувало таке, що хтось  знищував ваш авторитет в очах інших? Адже вести дискусію і справляти враження на оточення та опонента це справжнє мистецтво.

Найбільшу роль грає продумування, планування і контроль. Не піддавайтесь спонтанним емоціям. Якщо раптом ви відчуваєте щось і збираєтеся це виразити, то спочатку прокрутіть це в голові і проаналізуйте, чи піде це вам на користь. Але не варто позбавлятися емоцій зовсім. Адже людина, що говорить сухо і без емоцій виглядає так, наче і сама не вірить у сказане собою. Головне - контролюйте виділення адреналіну.

При надмірному рівні адреналіну зони мозку, що відповідають за логіку, діють повільніше. Отже, що потрібно для того, щоб впевнено почуватися у кожній дискусії? Самоконтроль. Спробуйте говорити спокійно, навіть якщо ваш "суперник" вже виводить вас із себе. Більше того, провокуйте його, щоб він зірвався. Самоконтроль під час конфліктів відіграє більшу роль, ніж навіть наявність аргументів. Спробуйте жартувати тоді, коли суперник нервується. Можете підмічати кожну його помилку, вказувати на кожну неточність чи суперечливий момент. Люди сприймуть як переможця того, хто впевнено стоятиме на ногах а не того, у кого більше аргументів (як не дивно) А якими трюками ви користуєтесь у дискусіях?

Три абзаци про... підтакування

I don't know the key to success, but the key to failure is trying to please everybody.

Bill Cosby

Усі давно зрозуміли, що пристосування - це те, що допоможе (вижити) у скрутний момент. Взяти хоча би банальний приклад з небезпекою на дорозі: навіть якщо дозволено йти, а хтось там жене прямо на тебе не за правилами, то навряд чи ти продовжиш рух лише заради справедливості чи вірності власним принципам. Або візьмемо інший життєвий приклад: студент і викладач. Що б він тобі там не казав, тримаючи твою заліковку у руках, беручись щось у ній писати, ти будеш лише кивати головою і ні в якому разі не йтимеш на конфлікт.

Проте, заждіть, чи завжди такий сліпий конформізм вигідний? Коли ж ти сам думатимеш і діятимеш? Погоджуючись з кожним своїм попередником, твоя думка набуде лише вигляду синтезу усіх чужих слів, причому ніякого відсіювання: банальна невпорядкована мішанина. Ті, хто постійно погоджується з чужими думками, схожі на тих, хто має звичку ті думки заперечувати. Часом здається, що такі люди просто не мають власних ідей у голові і саме тому мусять спиратись на усе готове: так же легше.

Однак я вважаю, що виражатись по-своєму завжди приємніше. Лише стираючи усі слова автора і маючи перед собою саму тільки тему, можна створити дійсно гарні та натхненні шедеври у словесній формі. Окремо висвітліть для себе моменти в житті, коли не підтакнути вкрай небезпечно, а так - завжди кажіть все, що на думці. 

По абзацу від кожного про... ваш внутрішній світ

Багатий внутрішній світ в ілюстраціях Олексія Курбатова

Людина - дуже цікавий вид. Справа в тому, що людина, на відміну від всіх інших студентів тварин, може мислити, чим активно й користується. І саме тому у вас всередині повно різноманітних органів думок, що разом утворюють вашу особистість. Не сумнівайтеся, там є дуже багато цікавого. Там є, що показати людям, є, чим похвалитися. І не варто тримати це в собі, приховувати від інших. Але ж в середині вас також є повно дивовижно прискорбного лайна, яке взагалі не варто згадувати. ДОСИТЬ ПОКАЗУВАТИ ЙОГО ВСІМ, покажіть це лише тим, хто точно зможе з цим змиритися. Але як відрізнити лайно від цукерки, як здогадатися, що можна показувати, а що - ні? І кому?..

Внутренний мир это фотография внешнего, которую каждый фотошопит по своему. Но удивительный парадокс: в 95% случаев внутренний мир богаче у тех, кто наблюдает за жизнью, а не ей живет. У писателей, художников, психов и философов богатство внутреннего мира зашкаливает, кипят страсти; душевные муки, излитые на листок бумаги, или мольберт поражают красотой при полной пассивности "в реальном мире". В то время как среднестатистический бизнесмен или спортсмен прост, как угол дома, и у него нет особо времени на внутренние переживания. Думающий кактус на окне и вечно бегущая вперед антилопа одинаково глупы.

Кажуть: "Багатий внутрішній світ". Але ж це означає лише банальну зацікавленість людини, котра виражається, про конкретну інші особу. Якщо комусь твоє "я" здалось нецікавим і "небагатим", то просто не твоя це людина та й все, дарма гаяти час. Адже ми всі страшенно різні, у кожного в голові свій винятковий вид тарганів. І немає сенсу вдавати з себе іншого, годуй тих комах і далі, якщо хочеш. Так само вирішуй, наскільки щирим бути з ким-небудь. От вам і відповідь на всі питання у першому абзаці: "Вирішуй сам!"

Три абзаца об ответственности

Самое страшное, что принес 21й век людям, то, чего так долго все хотели и к чему стремились - он принес свободу. Психологи определяют свободу, как возможность нести полную ответственность за свои поступки. И тут всплыла неожиданная проблема: а ведь ответственность ваще не по кайфу аж ниразу. В голове у 95% людей сложился стереотип, что свобода - это такое блаженное состояние полного штиля и спокойствия, и, как у кактуса на моем подоконнике, у них в жизни ничего не происходит.

А что было раньше? Почему раньше не было такого зашлакивающего количества алкашей, нариков, нытиков, игроманов и прочих ответственностифобов? Крепостное право и монархия в комплекте с классовым построением общества "на ура" разруливало все базары о смысле жизни и решало экзистенциальные вопросы. В 20 веке тоже было чем заняться. Сначала революция, потом построение коммунизма, а после пара мировых войн, сменившаяся "холодной войной", - отлично так занимало умы общественности. Но совершенно нежданно наступила свобода, равенство и братство. Титаник "общественного единства" потерпел крушение, столкнувшись с айсбергом свободы, и развалился на кучу маленьких лодочек, в каждой из которых сидит ровно один человек. И оказалось, что каждый сам за себя и сам по себе, а вокруг течение, переменный ветер и всякая агрессивная живность в акияне жизни.

О чем мечтаешь ты сидя в своей лодке? Прицепиться к большому кораблю и по-тихому переждать любой шторм или ежедневно бороться со стихией?

Три абзаци про... релігію

«	You wanna make real money, you gotta start a religion!	»
— Lafayette Ronald Hubbard

Релігія. Дивовижний прояв еволюції мозку людини. Дивовижна психологічна структура. Скільки життів було покладено  у її фундамет, скільки крові було пролито для її відстоювання... А головне, за що саме? Хрестові походи, війни з протестантами, походи на мусульманські міста... Мільйони смертей. Ця унікальна психологічна структура керує людьми так, як хочуть ті, хто вміють її використовувати. Давайте спробуємо проаналізувати причину такого успіху!

Ви не раз могли читати, що людина є єдиною твариною на землі, що може задумуватись над духовними проблемами. Отже з часом, під дією еволюції, розміри нашого мозку переросли наші потреби, і вільне місце почали займати роздуми. Загалом, дуже цікаво спостерігати за розвитком роздумів: поява віри у вдачу => віра у те, що вдачу щось приносить => пояснення природніх явищ => присвоювання всього цього духам чи богам => oб'єднання богів у одного Бога, з більш продуманим моральним сенсом => централізація основних релігії, придушення тих, що не змогли розвиватися. Отже, ми сміливо можемо назвати релігію побічним ефектом нашої еволюції. І економіки (дивіться епіграф)...

Адже якщо б релігія не була комусь вигідною, вона б вже давно впала під тиском науки, чи не так? У всі часи релігія була найкращим інструментом для отримання влади. Ватикан, Папа - скільки ми бачили проявів цього? Просто завжди були люди, що вміли скористатися ситуацією. На щястя, релігія вже здає свої позиції перед наукою. В 1992 році Ватикан визнав, що Земля не є центром всесвіту. Правда хлопці йдуть в ногу з часом? Загалом, перед тим, як поставити собі статус вконтакті "християнин", подумайте над двома речами: а вами точно ніхто не маніпулює (наприклад, стереотипи) і чи справді ви дотримуєтесь правил, які диктує ваша релігія. Якщо ні, то ваші слова порожні так само, як і ваша голова.  

Три абзаци про... прохання не займати.

Бувають різні ситуації.

Часом відбувається щось таке, що виводить трошки чи не дуже нас зі стану рівноваги. Це може бути будь-чим, від хвороб до миттєвих невдач. І так складно стримати себе, щоб не вибухнути назовні, щоб часом дарма не зачепити якихось лівих людей, котрі ні в чому, ясна річ, не винні. Є ще варіант перетворити весь негатив в інші емоції, але, завше, виходить каліч і все ж зберігається нотка напруження і прихованої злоби.

Але деякі люди іноді можуть відчувати нові хвилі отакого. Щоб не розтрощити все навколо, вони часом можуть попередити про передчуття грози в собі. І роблять вони це так: "Не займай." І хто його насправді знає, чому саме людина так пише. З іншого боку, ігнорувати таке прохання не можна. Якщо попросили відчепитись - то чого ж тут не піти якнайдалі?

По абзацу від кожного про... знаходження себе

Здавалось би, чи може існувати щось, що можна було швидше знайти? Але ж буває таке, коли, наприклад, шукаєш окуляри, а вони в тебе на носі. Саме тому виникають такі питання, як "Де я?", "Навіщо я це роблю?", "За що мені таке?", "Яка моя мета в житті?", "Що мені робити?" і т.д. Не знаю, скільки там відсотків людей впевнено скажуть, що знайшли себе, але знаю точно, що це - особиста справа кожного. Певно, якщо робити те, що подобається, можна пошвидше розібратись з усіма тими питаннями. Хм, чи може гугл допоможе?

А як саме шукати себе? Чи є спосіб, алгоритм? Навряд. Скоріше за все ви самі зрозумієте свою жалюгідність, ким ви є. А чи варто? Чи є якась доля? Можливо, ми вже з народження приречені на рабство щось, і зійти з прокладеної долею дороги неможливо. Не хочу в це вірити. Я вірю, що ми самі собі прокладаємо шлях. І живемо так, як самі хочемо. Хтось живе заради родини, хтось - заради себе. Хтось будує кар'єру, хтось - дружбу. Але якщо вже щось для себе будуєте, то ви знайшли себе, вітаю.

Себя нельзя найти, себя можно только создать. Что такое "себя" в 16 лет? Это результат точек зрения(т.е. влияния) семьи, друзей и т.д. Иногда это лестница наверх, иногда это якорь. В какой-то момент надо трезво оценить, что есть ты, а что лишнее и чего не хватает. Возьмите 3х ближайших людей из вашего окружения. Почти любой параметр, будь то красота, здоровье или финансовое благополучие будет средним арифметическим этих людей. А выбирая этих людей вы и создаете себя.

Три абзаца о патриотизме

Кто такой патриот? Почему образ патриота Украины это всегда такой чувак в вышиванке шпрехающий на украинском языке, с преданным блеском в глазах по отношению к УПА и с ненавистью к маскалям, который собирается жить и умереть за эту страну, страшно волнуется вопросами независимости? Что за бред?

На самом деле это самый простой способ подмазаться. Зачем оценивать картину в целом и с разных точек зрения, если можно просто выключить мозг и рычать из будки при звуках русской речи. Патриоту показывают портрет Путина, патриот: "Гав-гав". Патриоту говорят "в кинотеатрах перевод поменяют на русский" - пена изо рта. Патриоту говорят УПА он стоит по стойке смирно, а голове играет "Вже вечер вечоріє, повстаньське серце б'є".

Но если у патриота спросить, а что собственно лично он сделал для этой страны, то начинаются большие сложности. Так зачем тогда вообще лезть под все эти клише, лишь бы избежать необходимости думать?

Три абзаци про... насолоду.

Ви колись відчували наслоду? Що це таке? Ви можете пояснити, дати чітке означення? Хоч з якоїсь точки зору? Ви мабуть вже знаєте, що саме насолода керує нашими життями. Ми розмножуємось, тому що секс приносить насолоду, їмо, тому що смак приносить нам насолоду... Загалом, якщо природа хоче. щоб ми щось зробили, вона робить це приємним. Але ми навчилися зупиняти її - винайшли презервативи, щоб отримувати насолоду без розмноження, виділили речовини, що приносять насолоду і без їжі, зробили насолоду штучною. Користь від цього зникла, але насолода продовжує правити нашими життями. Наркотики, алкоголь, секс, кохання... А вся справа у біології.

Дослід на пацюках у свій час відкрив вченим очі. Мелнькому пацюку в голову вмонтували дроти, що активували зону мозку, що відповідає за насолоду. Інші кінці дротів приєднали до перемикача таким чином, що стоячи на плитці дроти активували насолоду. Спочатку тваринка випадково помічала насолоду, проходячи через плитку. Але з часом збагнула, що отримує максимальну насолоду на цій плитці. Насолода була на стільки сильною, що з часом пацючок став залежним від цього. Він почав жити лише на тій плитці. Він не відлучався на їжу, адже він вже мав насолоду більшу, ніж від їжі. Бідолашний не розумів, що ця насолода штучна і користі не несе, і помер з голоду на плитці. Помер від насолоди, хіба не мрія?

Ви можете брехати собі, казати, що не заради насолоди робите хороші вчинки, допомогаєте іншим, кохаєте... Але саме насолода керує вашим життям. Ще з народження ви падаєте у її міцні сіті, зплетені природою і заковані людиною.  То чи варто чинити опір?

Три абзаци про... розуміння

Скільки разів за день ми стикаємось з непорозуміннями? Від неправильного прийнятого замовлення в буфеті до помилкового трактування чийогось погляду чи жесту. А в чому ж, власне, проблема? І чия вона? І чи є вона?

Бувають проблеми фізичного характеру: недочув, недобачив, недоказав, недописав, недопоказав, недовідчув, недоігнорив, недочитав, недоробив, недосподівався, недостарався. Кого винити? Адже такі речі відбуваються нестерпно часто, і ми їх майже ніколи не помічаємо. А з іншого боку, дійсно, навіщо ускладнювати собі життя цими зайвими поясненнями і переживаннями? Хіба мало явних проблем, щоб шукати уявні?

Неможливо передбачити усе наперед. Ти неправильно зрозумів одну людину, а та сама людина вже неправильно зрозуміла когось іншого. Підстрахуватись так, щоб от кожен тебе розумів, як самого себе, складно вже тому, що часом і закутки власного світу здаються загадковими. І тут аж ніяк не допоможе те, наскільки добре ви знаєте когось. Єдиний мій сухий рецепт: завжди кажіть все, як є. Ніколи не можна настільки зневажати людину, щоб приховувати власні до неї почуття. Та й замовчувати варто лише тоді, коли цього вимагає ввічливість, ніщо більше. А для чого потрібні натяки? Яка їх функція у нашому житті? Породжувати непорозуміння? Дуже треба. І навіщо боятись, що про тебе подумають? Ймовірно, що вони просто тебе не зрозуміють. І прагнути цього розуміння від кожного - марна справа. Отож кажи, як є і ніколи не думай про інше.

По абзацу від кожного про... цілеспрямованість

Ученые провели опыт: крыс запускали в лабиринт, где к плохой еде вела прямая дорога, а к вкусной - запутанная. Все крысы шли по короткому пути. Парадоксально, но 95% людей от тех крыс ничем не отличаются. Им некомфортны ответственность за свою жизнь и необходимость делать выбор. Нытики, алкоголики, наркоманы, подкаблучники, жены в золотых клетках, игроманы, неадекватные верующие - все они убежали от ответственности: кто в религию, кто в мир варкрафта. Куда проще быть самым крутым магом 85 уровня, чем пойти в тренажерный зал и вкалывать, чтобы чего-то достичь. Куда проще говорить "вот если бы не..." чтобы оправдать недостаток самодисциплины и упорства. Только человек получает духовное удовольствие от достижения поставленных целей, крыса же просто удовлетворяет инстинкты. Так стоило ли родится человеком, чтобы жить, как крыса?

Читачів цього блогу не здивуєш голосними словами на кшталт: "Треба вміти визначати пріоритети та впевнено йти до мети." Люди прагнуть впізнавати стару відому істину у нових нестандартних фразах, самотужки розкручувати словесні загадки, відповіддю до яких є банальні речі. Чому так важко побачити самому, яка життєва стратегія приведе до успіху? Чому вперто піти вперед і не оступитись можна лише за наявності маси вболівальників обабіч шляху до твоєї мети? Якщо тобі потрібен поштовх, щоб зрозуміти, чого ти хочеш від життя, то знайди його у цьому пості. Як знайдеш, то йди завзято, а близькі неодмінно допоможуть.

А є якась мета? Коли ви її досягнете, ви зупинитесь? Ви колись були щасливими від того, що мали, не бажаючи більшого? Людина не може бути задоволена всім. Як і тварини, ми бажаємо більшого. Отримавши шматок поганого сиру, ми все ж захочемо ще й хорошого. Ніколи не зупиняючись, будемо ставити все нові цілі, щоб наблизити свій психічний стан до уявного щастя. Якого ніколи не досягнемо, бо межі немає. Інакше вид би просто вимер. То чи сильно ми відрізняємось від пацюків?