Три абзаци про... відкритість

Що я можу розповісти вам про відкритість? Це річ вельми неоднозначна. З одного боку, це круто, коли є кому довірити певні свої думки (особливо того сорту, що ледь не протирають дірки в голові), адже психологічне розвантаження потрібне всім без винятку. Особисто ви, мій читачу, можете, мабуть, пригадати безліч випадків, коли ви довірялись друзям, розповідаючи про життєві складності, несподівані проблеми. Це приносить неабияке полегшення, чи не так?

І було б усе чудово, якби не маленьке «але» - людський фактор. Далеко не кожна людина допоможе вам у ваших проблемах гарною порадою чи особистим втручанням, або принаймні уважно і терпляче вислухає. Зате більшість оточуючих в такій ситуації із задоволенням одягнуть маску співчуття й розуміння, а потім використають ваші найпотаємніші секрети проти вас же. Тому – «будьте уважні та обережні».

Тоді, здавалось би, найефективнішим рішенням було би все тримати в собі, не довіряючись нікому. І справді – в багатьох випадках інкапсуляція рулить, та все ж зовсім не завжди. Інколи варто розслабитись і розповісти близькій людині те, що хвилює, а не ховати свої тривоги й переживання в дальні закутки свого розуму – від цього краще, як правило, не стає. Тож призначте зустріч із другом, сядьте зручніше і починайте розкривати свою стурбовану душу.

Три абзаци про... ігнор.

  Мабуть кожного з вас колись ігнорували. Таке неприємне відчуття, коли ви просто розриваєтесь, падаєте на коліна і просите лише крапельку уяви, а отримуєте лише мовчання. Іноді це вбиває вас сильніше, ніж образливі слова чи удари кулаками. Чому ж ігнор так сильно б'є по наших душах?

  Давайте подумаємо, в чому сенс цього явища? Іноді люди ігнорують вас, бо розуміють, що ваша реакція може  зробити їм боляче. Якщо вас ігнорують, то може проблема не в них, а в вас? Можливо ви надто гостро чи емоційно реагуєте. Можливо люди бояться ваших істерик. Але буває інакше - уявіть, що людина просто не хоче вас образити. Але і позитивно відреагувати на ваші дії вона не може. Що ж вона робить? Вона вас ігнорує. Отже тепер задумайтесь: якщо вас ігнорують, то може це на краще? Чи справді ви хочете уваги тієї людини?

А ще ігнор можна використовувати як зброю. Або як щит. Хочете образити когось? Не звертайте уваги на його спроби привернути увагу. Хочете здаватися впевненим в дискусії - ігноруйте провокації суперника. Хтось вас ображає? Ігнор. Хтось вас провокує? Ігнор. Вас намагаються критикувати? Ігнор, ігнор, ігнор...

Три абзаци про... рівність

У складі однієї сім'ї чи групи, одного клубу чи класу, всередині однієї маршрутки, одного вагону, в одному приміщенні, в одній черзі і так далі, - ми формально усі однакові. У всіх нас рівні права, рівні обов'язки. Проте в житті не буває все настільки чітко і конкретно. У чому ж справжній прикол цієї псевдо-рівності? 

Усі наші однакові можливості залежать занадто сильно від безлічі умов і обставин, щоб створювати єдиний механізм їх розподілу. До того ж, для кожного з нас усі рамки перестають існувати рівно тоді, коли ми цього починаємо хотіти. Тоді як можна зводити усе до однієї схеми, коли це - настільки індивідуально?

Що ж я хочу сказати? Лиш те, що, на мою думку, уся рівність міститься тільки у своїй формальності. І  ми всі давним-давно розуміємо, що можна наскільки завгодно нехтувати усіма рівними правами. Однак, я думаю, треба вміти бачити ті моменти, коли дійсно варто виявляти свою унікальність. Контроль свого визнання рівності пустим місцем - ось це і увесь прикол. 

По абзацу від кожного про... принципи

Ще з дитинства нас з вами обмежували принципи. Бували принципи, нав'язані батьками, бували і направлені на суспільну думку... А бували і зроблені власноруч. Принципи бувають різні. У когось їх більше, у когось менше. У когось принципи непорушні, а хтось може ними знехтувати при потребі. А чи потрібні вони нам? Якщо потрібні, то чи всі? Які саме принципи нам допомогають у житті, а які є просто вантажем, що стримує наш розвиток? І чи можна ними нехтувати, якщо цього потребує ситуація?

Представим, что вам надо куда-нибудь поехать. Для этого вам нужна карта местности. Правильно выбранные принципы - это именно та карта, которая позволяет добраться туда, куда бы вы хотели попасть. И в каждый конкретный момент пути - не сбиться. Однако попасть в правильное место при неправильной карте - возможно только в мультиках. Выбирайте принципы с умом, и если вы в них уверенны, - никогда их не нарушайте.

Як на мене, принциповість - це круто. З одного боку, це власноруч встановлені для нас рамки, котрі стримують і водночас дають імпульс іти далі. А з іншого, по суті, принципи і визначають нас як окремих особистостей. Однак перегинати палицю у створюванні цих рамок аж ніяк не варто, бо тоді з життя зникне рух. Більш того, вважаю, що найкращий принцип з усіх існуючих - це допускати можливість поступитись своїми переконаннями.

Три абзаца про... альтруизм

Что я думаю об альтруизме? Что это дерьмо полное, а людей с альтруистическими позывами надо принудительно содержать как опасных для общества. Альтруизм развивает в людях лень, неумение решать свои проблемы, инфантильность и глупость. За примером далеко идти не надо, вон в США на "пособиях по безработице" поколениями живут. "Безработный в третьем поколении" звучит?

Человечество делится на 2 категории: те, кто учится на своих ошибках, и те, кто не учится вообще. У большинства есть какое-то странное стремление к спокойствию и штилю, и ради этого они готовы на все. Человека надо бросать из стресса в стресс, и может тогда из него будет прок, а не ленивый изнеженный овощ. И альтруистически что-либо делать вместо кого-то - это сознательно наносить ему вред.

Кто-то глупый придумал альтруизм как противоположность эгоизму. Что такое эгоизм? Эгоизм - это когда мне хорошо. А что такое "мне хорошо"? Мне хорошо, когда хорошо мне лично, семье и близким. По-этому все то хорошее, что я для них сделаю, - это мой эгоистичный выбор.

Три абзаци про... примхи

 Примхи, або капризи - іноді незрозумілі потреби вашого розуму у якихось умовах. Вам потрібна гарна дівчина чи багатий хлопець, ви любите бути зверху чи хочете саме червону машину. У кожного є свої примхи, хоча іноді ми можемо їх побороти. Але чи потрібно? Чи варто вам стримувати власні бажання, хоча іноді і безпідставні, але все ж ваші?

Мабуть все ж варто себе стримувати. Погляньте навколо - ідеальних людей не існує. Якщо ви довго будете шукати собі дівчину з ідельною фігурою 90 60 90, то скоріше за все у вас взагалі ніколи не буде дівчини. Іноді потрібно радіти тому, що маєте. Краще синиця в руці, ніж гвіздок в дупі. Загалом, пам'ятайте - ви можете собі нашкодити, і жодне з ваших бажаннь не збудеться. Іноді варто притримати коней.


Але не завжди. Уявіть, що ви зовсім відкинули всі ті примхи. Уявіть, що з вами тепер набагато простіше спілкуватися, ви не вимагаєте від людей нічого. Класно? А тепер уявіть, що у вас дівчина, що важить двісті кілограм і має IQ макаки.Крім того, якщо ви не вимагаєте від людей високих якостей, вас дуже швидко почнуть використовувати. І тоді готуйтесь прожити життя безвольною маріонеткою в чужих руках жирної макаки. Ні, зовсім не класно. Тому шукайте межу між капризністю хворої королеви і безвольністю хлопчика на побігеньках. Балансуйте.

Три абзаци про... злобу

У вас буває таке, коли наче все дратує; чи надокучливий одногрупник, чи холоднеча, чи ряд мізерних невдач, чи чиясь грубість, чи інше? Саме у такі миті бракує витримки і "спокойствія". Де ж їх знайти?

Сенс накопичення негативних емоцій у тому, що їх варто перетворювати у щось інше. І для того, щоб негатив зник, перетворювати треба не у слова, погляди чи вчинки. А, наприклад, у фізичну працю. Що складного: злишся - викатай на велику пару км, чи ще щось. Або, більш для мене прийнятний варіант, візьми ручку і папір і вислови усе, що накопичилось, мовою чітких ліній. І все, станеш спокійним, як і раніше. Бо інакше, консервуючи усю злість, вона все рівно коли-небудь вийде назовні. І от, коли саме це станеться, ми проконтролювати не зможемо. Тому є сенс позбуватись можливих проблем ще до їх виникнення.

Але це все теорія, як же про неї згадати у сам момент роздратованості? Написати нагадування на руці? Попросити когось з близьких, щоб підказав у слушну мить? Простіше й бути не може: банально звикнути до того, що злобу завжди перетворювати на щось нейтральне і тільки так від неї позбуватись. Навіщо ускладнювати собі надалі життя? Навчіться тримати себе в руках сьогодні. 

По абзацу від кожного про... самоконтроль

Що, якщо ми могли б сказати собі : "Ось так роби, а цього - уникай." і дотриматись цього на усі 100%? Тоді б я запросто завжди приходила завчасу, здавала б усе на відмінно, підтримувала би з кожним знайомим приятельські стосунки, ніколи б не помилялась; а ще, думаю, у мене б узагалі не було проблем. Занадто ідеально? Дійсно, бо цього варто прагнути, знаючи, що цілковитої бездоганності не досягти. Але як навчитись слухати себе? Чому так важко контролювати власні думки, слова, дії, примхи чи образи? Чому не завжди виходить дотриматись своїх обіцянок? Звичайно, усіх відповідей я не знаю. Тільки знаю, що "ключиком" у самоконтролі є власне бажання. Щось не виходить - значить, ти цього просто не хочеш...

...Або у тебе руки з дупи. При бажанні можна зробити все, але багато чого можна зробити і без нього. Самоконтроль можна виховувати, тренувати. Самоконтроль можна отримати генетично. І головне - розуміти, що тобі від цього стане краще. Але врахуйте - якщо самоконтролю буде забагато, то є загроза перетворитися на козенятко беземоційну машину для праці. Шукайте межу і не втрачайте голову. 

Между раздражителем и реакцией человека на него лежит свободная воля. Эту простую истину сформулировал и описал психиатр будучи заключенным в концлагере, который пережил все его ужасы и вышел оттуда адекватным, нормальным человеком. Именно самоконтроль отличает вас от собаки, например. Эксперимент Павлова: загорается лампочка - собака хочет жрать. Вам наступают на ногу - вы орете. Есть разница? Самоконтроль определяет то, как вы живете. Собака хочет жрать - бежит к миске, хочет пить - бежит к речке. Проблема огромной толпы народа в том, что она хочет жить как человек, размышляя категориями собаки. А насколько вы контролируете себя и свою жизнь?

Три абзаца про... адаптацию

Когда нэмэстный приезжал к индейцам, то он курил их трубку мира, мазал лицо краской, вставлял куда-нибудь перо, танцевал их танцы и только сделав это все вождь садился с ним "перетерать базар". У американцев уже тогда была книга "Как стать индейцем за 90 минут", которая могла спасти чей-нибудь скальп при встрече с краснокожими. Это такой процесс социализации объясненный "на пальцах".

Когда вы приходите в новую компанию, не важно кто это - одногруппники, сотрудники или или участники клуба по интересам, то вы чужеземец, а они индейцы. Чтобы затесаться в коллектив вы занимаетесь собственной социализацией - снимаете кавбойскую шляпу, стягиваете пафосные сапоги со шпорами, мажете рожу, словом отказываетесь от всего того с чем вы туда приперлись и делаете все то, что принято там куда вы приперлись. Это дело важное и необходимое, так как стоит толпа чингачгуков и думает "свой\чужой?!". С детства сначала родители учат общечеловеческим ритуалам и обычаям: уступать бабулям место, выходить одетым, не хамить и прочие полезные правила чтобы чадо было "своим" среди других человеков, скажем макросоциума. А потом начинаются садики, школы, институты и еще куча микро-социумов которые навязывают каждому кто шляпу ковбойскую, кто томагавк в карман, а кто татуировку "За ВДВ". Это процесс неизбежный.

Но надо ли оно вам? Перед тем как идти к чингачгукам "адаптироваться" стоит конечно подумать "зачем?". То есть если вы считаете, что общение с ними чему-то вас научит и принесет пользу тогда конечно да, а если вы не считаете их "успешными" по какой-то своей внутренней шкале, то не пойти ли им нафиг?

Три абзаци про... звички

  У вас є звички? Навіть якщо ви скажете "ні", це самообман. Спробуйте хоча б день приділити цьому увагу, і ви побачите - ви чи то чухаєте дупу потилицю, чи постукуєте пальцями по парті, чи просто повторюєте одне слово багато-багато-багато-багато разів. Таке буває з усіма, і називається це - умовний рефлекс. Більшість звичок не сильно впливають на наше життя. Ну погляньте - на що впливає звичка говорити слово "блін" у житті слюсаря? І якщо серед дрібних рефлексів і є ті, що впливають на щось (уявіть - політик говорить слво "блін" у камеру стопіЦот разів), то їх мало. Проте є і набагато більш впливові звички.


Наприклад, залежність від будь-яких речовин. Будь яка залежність сковує вас морально, матеріально і фізіологічно. Звісно навіть погані звички не являються критичними, якщо людина має змогу їх задовольняти. Але як тільки у людини не вистачає грошей на блек-джек і шльондр цигарки чи наркоту, проявляються цікаві проблеми. Ломка. І ось тоді ваше життя втрачає будь яку радість, все відходить на другий план, і скоріше за все після довгих стражданнь смерть ділить вас на нуль. Справедливо. Але якщо ви можете забезпечувати себе і контролювати, то як каже відомий жарт: "А ви знаєте, що якщо б ви не почали курити у двадцять років, то грошей, які б ви зекономили, вистачило на он той хмарочос? - сказав борець за здоров'я. - А ви курите? - спитав чоловік - Ні! - відповів борець. - А є у вас хмарочос? - запитав чоловік, на що борець за здоров'я зніяковіло відповів "Ні" - А я курю, і хмарочос мій - сказав чолов'яга і підпалив цигарку".   Вибір за вами.

Але звички не такі злісні, якими їх описують бабусі під під'їздами, і клеймо "людина-звичка" може бути і гордісттю. Візьміть, наприклад, звичку прокидатися на світанку, чи перевіряти пошту. Люди, які звикли обертатися у людних місцях не раз так рятували свої дупи гаманці. Але в будь якому разі врахуйте: якщо ви вирішили "завести" якусь звичку, то подумайте, чи зможете ви її контролювати і чи не перетворить вона ваше життя на смерть жахливі муки. Спробуйте написати в коментарях, на вашу думку, свою найкращу і найгіршу звичку. Буду дуже вдячний.

Три абзаци про ... поновлення блогу

Ну що ж, любі наші читачі, час поновлювати блог! Одразу перейдемо до того, що залишилось без змін, і що ми збираємось додати нового. Для початку, нас так само троє, і ми так само будемо періодично публікувати по черзі власні пости. Однак ми вирішили спробувати замовляти один одному теми наперед, щоб наші пости були ще цікавішими для нас самих і для читачів також. Так само залишаються наші спільні пости. Нагадаємо, по черзі кожен з нас обирає тему для спільного поста і пише перший абзац. Потім його доповнюють два інших автори.

Що ж нового? Ми вирішили залучити до нашого блогу нових авторів. Як це працюватиме і що для цього потрібно? Якщо ви захочете опублікувати свій пост у цьому блозі, для початку вам потрібно написати про це одному з авторів (наприклад, допоможе віджет справа). З того моменту, як ви повідомили когось з нас, починається ваша співпраця з цим автором. Спочатку ми ознайомимо вас з нашим концептом, запитаємо, чи є у вас якісь думки про пост чи навіть він вже готовий. Ми з радістю допоможемо будь-якого виду порадами, або, якщо вам так зручніше, - опублікуємо готову роботу. Що вам це дає? Публікація у нашому блозі дасть вам змогу спробувати себе в якості блогера, або ж вже розкрутити ваш власний онлайн-щоденник. Сподіваємось, вам також буде цікаво спробувати втиснути свої думки у формат "Трьох абзаців" :) . Водночас для наших читачів це значно урізноманітнить уявлення про наш блог, зробить його ще цікавішим.

Отож, ми готові зануритись повністю в роботу, щоб дивувати і цікавити вас новими постами. І дуже сподіваємось почати співпрацювати з вами як з блогерами!