Спільний пост: три основних бажання під час сесії

Щоб все швидше закінчилось. Хочеться прокинутись на наступний день після сесії і зрозуміти, що все вже позаду. І неважливо, наскільки успішно здана сесія; головне - вона вже закрита і від тебе більш нічого не вимагають.

Дихати рівніше. Кажуть, що при анальному сексі не так боляче, якщо рівно дихати. Ні, справді, є бажання вдихнути глибше і заспокоїтись. Багато студентів дуже нервують перед іспитами.Дуже хочеться спокою. А перездачі то аж восени... Загалом, купіть побільше вазеліну.

Хочу чтобы шоу продолжалось. Сессия это challenge accepted и мне будет интересно и весело. А вам нет. Вы будете страдать(вы же в Африке голодаете, правда?) ныть и жаловаться, что это сложно(скажите это людям с ограниченными способностями выигрывающим спортивные награды, у вас же наверное есть оправдание почему вам тяжело) и что вам хочется отдохнуть(а от чего, простите вам отдыхать?). 

Три причини навчання на мех-маті

   Менталітет. У нас на факультеті у людей дуже цікаво розвинена логіка. Мислення точно не стандартне, але завжди цікаве і влучне. Хоча частенько це якось відображається на психіці людини, воно все ж того варте. Математики - унікальний народ

  Широкий вибір професій. Тільки подумайте, скільки шляхів відкриті нам після мех-мату. Прибиральник, продавець, вахтер... А еліта і відмінники ще можуть роздавати листівки в метро. Загалом, є де розійтися.

   Математика. Ну куди ж без любові до цього предмету? Справді, відчуття, що ти вирішив дуже складну задачу можна порівнювати лише з оргазмом. Загалом, мех-мат є за що любити, і я його люблю.

Три аргументи на користь критики

Влучність. Якщо критика не висловлюється з якоюсь конкретною метою (що може викривити правду), то вцілому сказане вирізняється своєю точністю. Хтось зі сторони може влучно вказати на ті недоліки, які ти раніше не помічав, - і це зручно.

Зручність. Критика зі сторони позбавляє величезного шмату роботи над нашим самовдосконаленням, що заощаджує час. Замість шукати в собі чи своїй роботі щось не так, можна одразу перейти до роботи над вказаними помилками. І той, хто крикує, виходить, насправді допомагає.

Ідентикафікація чужого бажання допомогти. Можна ж і забути про критику як щось негативне і занадто емоційне. У цьому випадку такого типу поради говорять про бажання людини вас вдосконалити, бо інакше уся критика б замовчувалось і перетворювалась в осуд позаочі. Саме тому доцільно проявляти повагу і вдячність до тих, хто вас конструктивно і правдиво критикує.

Спільний пост: Три причини вести цей блог

Ми вирішили зробити список основних наших причин писати сюди; по причині від кожного.

Мені - цікаво. Ми самі собі встановлюємо режим, робимо постійні оновлення та вибираємо теми для постів. І який би пост я не писала, а кожного разу хочеться розкрити тему на повну. Словом, намагаюсь писати так, щоб це могло зацікавити мене навіть через деякий час. Тому поки це буде актуально - I'm in!

Мені - приємно. Я справді люблю писати сюди. І дуже приємно, коли хтось це читає. Коли хтось пізніше ІРЛ мені каже, що в пості був смішний жарт, гарна метафора чи влучне порівняння, - це незрівнянне почуття. Тому поки у нас буде хоч один читач, я писатиму)


Для меня это - профит. Почему я веду этот блог? А почему бы и нет? У меня есть на это время и это полезно. Пишу, потому что это профит. Это позволяет держать себя в форме, в плане писательских навыков. 

Три основных принципа моей жизни

Первый принцип:"Везет тому, кто сам себя везет"

В теории вероятности есть такая штука - математическое ожидание, это среднее значение случайной величины. Когда его считают, вероятность события умножают на его "значительность". Если математическое ожидание отрицательное, то суммарная вероятность и значительность плохих событий больше, чем хороших. Почему казино всегда выигрывает? Потому что у него положительное матожидание. Да, есть счастливчики, которым везет сорвать джекпот (из них немногие доезжают с этими деньгами домой). А скольким не везет? Случайная удача может раз-другой кому-то помочь, но на большом отрезке времени(всю жизнь) это не спасет, только труд - только хардкор.

Второй принцип:"А что такое плохо?"

На все случаи жизни у меня есть фраза "А ведь в это время я мог проснутся в ванной со льдом где-то в мотеле в Мексике и перед глазами будет табличка "спасибо за вашу почку"", что вроде и плохо, но и это еще не конец и мы еще поборемся. В 99,9% случаев все не так плохо, как кажется. И вопрос в масштабе. Для какого-то заучки 3 по зачету это повод для суицида, а для прожженного шулера угроза жизни повод для Яо Минь фейса, ну а с точки зрения голодного африканского ребенка они оба идиоты и их проблемы смешны и незначительны. А теперь понимая всю относительность слова "плохо", можно быть только оптимистом.

Третий принцип:"Just do it".

Предположим вам надо забить гвоздь. Это ваша работа. От того забьете вы его или нет напрямую зависит ваша жизнь и вашей семьи. Вы можете плохо относится к гвоздю, можете хорошо. Но его надо забить. Хотя "надо" - это тоже относительно. Вы всегда можете пойти жаловаться на гвоздь, обсудить эту проблему с друзьями, искренне переживать по этому поводу. Но все это никак не влияет на забитость гвоздя. Значение имеет только результат, а эмоциональная вовлеченность это вредно.

Три переваги нашого нового формату

Блог "Три абзаци" знову оновлюється! Отож, три найголовніші переваги цього оновлення:

Свіжа ідея. Щоб тримати в тонусі такий багатоелементний механізм, як наш блог, треба постійно його оновлювати. Адже потрібно зацікавлювати і читачів, і нас самих. Відтепер наші пости стануть схожими на списки з трьох речей. Спочатку буде декілька речень-пояснень, що за список, а далі - три пункти-абзаци.

Ще один виклик. Наш новий формат буде стимулювати нас вчитись виділяти з будь-чого всього три пункти і ще й аргументувати свій вибір. На нашу думку, це найчіткіший і найефективніший спосіб донести свою думку. І ним потрібно оволодіти!

Активуємо зворотній зв'язок. Відтепер ви можете не лише читати, коментувати та писати в блог самі; а й можете пропонувати нам теми у коментарях. Це може бути будь-що, аби тільки можна було нарахувати звідти три елементи: "Три причини…", "Три недоліки…", "Три досягнення…", "Три помилки…", "Три неточності…", "Три емоції…" і т.д. Пишіть нам!

Три абзаци про... проблеми

У вас багато проблем? Ви страждаєте через це? Може ви - своя найбільша проблема? Ви з кимось ділилися своїми переживаннями? А тепер погляньте навколо. Це справді настільки серйозно?

Навколо сотні людей, що кричать про свої проблеми. Всі вони впевнені, що їх життя - жахливий набір стресу, негараздів та провалів. І звісно кожен з них страждає через це. Але чи варто страждати? Всі ви чудово знаєте, що існують люди, яким гірше. Голодуючи діти Африки, солдати, що воюють з терористами і студенти мех-мату - всі вони страждають більше за вас. Тоді чому ви думаєте, що ваші проблеми справді серйозні?



А може краще забити? Навіщо розриватися на погані дрібниці, якщо загалом життя прекрасне? Саме такою буде моя порада. Намагайтеся вирішити свою дрібну і незначущу( хоча вам може здатися, що це важлива проблема, але це не так), а не страждати через неї. Нервові клітини не відновлюються, і якщо ви будете багато нервувати - до сорока п'яти років у вас в голові замість мозку лишиться смердючий шматок лайна, не придатний для використання. То ж якщо у вас проблеми, поглянте об'єктивно. У вас немає ніякої проблеми крім психічної хвороби (але це вроджене). Забивайте!

Три абзаца про... обидчивость

Есть всего несколько типов людей с которыми я предпочитаю не иметь ничего общего. Один из них это обидчивые люди. Обидчивость это всегда признак неуверенности в себе, глупости и скудоумия. Без исключений.

Давайте предположим, что Вы попытаетесь меня обидеть.
"Юридически, обида есть умышленное и противозаконное выражение неуважения к другому человеку заведомо оскорбительным для него обращением с ним"(c) Wiki
Когда вы выскажете мне что-нибудь "неприятное", то сама эмоциональная реакция меня на это событие находится в моей же власти. То есть, если я как-либо отреагирую на вашу реплику будет означать что "слова достигли цели"(а сейчас на сцене те же и Фрейд)и что где-то там внутри моих подсознаний я в чем-то даже с вами согласен и не доволен тем, что это правда. Так что если критика либо просто оскорбление вызывает у вас внутреннею эмоциональную реакцию тогда у вас нерешенные внутренние проблемы. Так что без вашего согласия вас не обидят.

Основная проблема с обидчивыми людьми(за что по-хорошему их стоит вешать, как несущих вред обществу) состоит в том, что очень часто они обижаются именно тогда, когда нужно срочно решить какое-то дело, сделать работу или еще что-то. И вместо того чтобы решать проблему вы заняты ремонтом их "богатого внутреннего мира". Так что не обижайтесь сами и держитесь от обидчивых подальше.

Три абзаци про... тролінг

    Ви часто робите щось комусь на зло? Не тому, що ви на нього злі і не тому, що так вам вигідно. А просто тому, що вам приємно спостерігати за муками цєї людини, за обломом. Мабуть відповідь очевидна. А чому ви це робили?

Може це через те, що ви егоїстична бидлота? Навряд. Мабуть все ж в кожному з нас прокидається бажання самозатвердитись. Ми шукаємо шляхи для досягнення своєї мети і рано чи пізно їх знаходимо. Іноді ми жартуємо, іноді допомогають "пАнти", а іноді тролінг. Ви робите щось людям на зло і не боїтеся наслідків, чим затверджуєте себе, піднімаєте у власних очах. Хоча версію про егоїстичну бидлоту теж відкидати не варто.

Тоді питання у іншому: чи варто з цим боротися і як? Мабуть боротися з власним бажанням напаскудити комусь - марна справа. Тому я вам пораджу боротися з тими, хто робить щось вам на зло. Найкращий спосіб відбитися від тролінгу - ігнорувати його. Адже саме заради вашої реакції все те і робиться. То ж трольте, і не тролимі будете.

Три абзаца про... "Чужая трава зеленее"

«Чужая трава зеленее». На этом принципе строится психология более чем половины человечества. Почему-то нам намного легче думать, что сложись обстоятельства чуть-чуть иначе, все было бы гораздо легче, привлекательнее и нарядней. Каждый мечтал жить во времени, когда «люди друг друга уважали», когда «человека ценили за его внутренние качества» и тому подобное. Но было ли такое время вообще?

Как должно быть сложно прожить свою, уже начатую жизнь, постоянно думая, что родись ты на парочку десятилетей раньше, все было бы идеально. Конечно, можно ценить пятидесятые за отличную музыку, двадцатые за писательский бунт, но ведь, в принципе, что-то особенное есть в каждой эпохе!

Куда как логичней смотреть на ситуацию трезво. Если уж тебе так сильно не повезло, и ты живешь во времена «коррупции, войн и жестокости», почему бы не попытаться хоть что-то поменять в этом мире? В конце концов дейстовать хоть как-то, должно быть намного приятнее, чем просто жаловаться на судьбу и разглогольствовать о том, что ты человек не своего времени, и что «а вот тогда-то, я смог бы то-то». Смочь что-то сейчас и значит доказать как самому себе, так и своей злосчастной судьбе, что ты – хозяин своей жизни.

По абзацу від кожного про... fuck yeah

Когда последний раз у вас было ощущение, которое емко можно описать, как "fuck yeah"?
Если оценивать "силу ощущений", то чем сложнее было, тем "fuck yeah" сильнее, верно?
Но фокус в том, что после достижения его повторение уже не радует. А значит дозу надо увеличить. И если в чем-то и есть смысл жизни, то пожалуй именно в этом - бороться, достигать своих целей и менять этот мир по своему усмотрению.

Чувство интересное, у меня лично построено на неком пренебрежении ко всему миру. Ощущаешь себя способным сделать что-то такое, чего не делали другие. Получаешь повод гордиться своими достижениями, потом есть чем похвастаться перед друзьями, родными, массовкой. Или опережаешь кого-то в чем-то, этим и гордишься (привет тебе, донкихотщина!). Одним словом, чувствуешь себя особенным и лучшим, сопрягаешь достижение цели с такой себе социопатией. Вроде бы и получаешь мотив покаяться, ну за пренебрежение, нельзя же так, мама хорошо воспитывала в детстве, но и этим мотивом пренебрегаешь. Как там говорили, victory requires no explanation. Очередное фак йеах в копилку - за достижение плюс за восприятие.

Якщо не насолода, то що? Заради чого жити? Якщо не кричати "фак йеах", то навіщо щось кричати взагалі? І якщо не робити нічого заради тієї насолоди, то навіщо взагалі щось робити? Звісно, фарбуйте світ своїми фарбами, живіть за своїми правилами і добивайтеся свого "фак йеах". І ніколи, нізащо не зупиняйтеся, інакше втратите дорогоцінний час, відведений на отримання того ж "фак йеах". Крокуйте далі.


Автори: Taras Kotov, Taras Oleksiyenko, sv0l04.

Три абзаци про... нездійсненні мрії.

Привіт усім. Це моя перша доробка в даному блозі, і мені потрібна ваша підтримка і розуміння для того, щоб ви могли проникнутись  проблемою так як я.

Для мене тиждень видався надзвичайно яскравим та багатим на події. Ще на початку тижня, я вирішив провернути для себе деяку справу - частково мрію 10 класу. Я вирішив сходити на кастинг продюсерського центру, який "займається" всім і всіма в шоу-бізнесі. Після запису на кастинг по телефону, мене не покидала думка про те, що це може бути моїм реальним шансом на яскраве життя, про яке я так давно мріяв. Сам кастинг пройшов напрочуд добре та цікаво (не порівняти з моїм першим кастингом, де нас фотографували на телефон). Там мене фотографували, зняли невеликий ролик та попросили прочитати монолог. На завершення сказали, що чекати на відповідь треба до 5 днів, тож чекайте на дзвінок... На наступний день мені зателефонувала директор агентства і запропонувала зустрітись. Моїй радості не було меж!!!! Сам директор попросив зустрітись))) В агентство я прилетів наче на крилах, в очікуванні чогось казкового та дивовижного,але... Пані Тетяна (директор) одразу почала мене нахвалювати, що одразу мені стало трохи підозрілим. Юрист центру, наполягав на негайному підписанні з ними контракту, за яким у мене було б все наче в казці, а також ДИВНИЙ режисер проекту, на який мене відібрали, говорив досить підозріло... І на жаль мої побоювання не були марними - для "казкового" майбутнього мені було потрібно всього 5000 гривень для створення портфоліо в агентство і для майбутніх замовлень. Що ж, моїй мрії поки потрібно почекати)))

Взагалі, що таке мрія? Можливо в кожної людини має бути "така" мрія, яка навряд чи збудеться, але при згадці про неї в літньому віці ставатиме тепло та смішно. Тож мені здається, що не всім мріям судилось стати реальністю. І це аж ніяк не вплине негативно на становлення нашої особистості...

Три абзаци про... нових та старих друзів

Кажуть «однин старий друг кращий нових двох». Цікава приказка, але чи кожен може з нею погодитися? 




                                                                                          На світі 7 мільярдів людей і у всіх них є друзі (ну в крайньому випадку у більшості з них). Разом навчались, жили по сусідству, були колегами по роботі чи щось інше. Є старі – вірні, надійні друзі, проте час не стоїть на місці з’являються нові – цікаві, незвичні «новизна» одним словом. І буває так, починаєш помічати, що нова людина підходить тобі набагато більше ніж та інша, десь вона тобі ближча. Тут і починаються проблеми, ревнощі одних до інших, складається враження, що тебе намагаються розірвати на шматки (хоча це був би найпростіший вихід). Але це все нормально, таке буває і буває практично з кожним.                              


                         
Отож, що робити, проміняти старого друга на нових двох чи відмовитися від нових дружніх стосунків та притримуватися «старого та вірного»? кожен для себе вирішує сам. Хоча можливо просто не потрібно забувати давніх друзів, які були з вами «і в горі і в радості», але і від нових знайомств не варто відмовлятись. Старі друзі повинні залишатися у вашому житті, але зупинятися на цьому не потрібно, ще так багато людей, є ще так багато прекрасних особистостей. Старих не забувайте і нових заводьте. Багато друзів не буває.


                                                                                                               by  Irk@

Три абзаци про...just do it

Ні, я не збираюсь писати про рекламну кампанію Найка, просто ця фраза якнайкраще висловлює думку, яка відмовляється вилізати з моєї голови вже другий місяць і яку я зараз спробую донести до тебе, любий читачу. Думка проста, лаконічна і досить банальна: якщо хочеш щось зробити, то навіть не думай відкладати це на наступний раз, а just do it.

Хочеш висловити свою думку? Не прикушуй язика і не мовчи, а спокійно візьми і вислови її. Хочеш нарешті сказати дівчині про свої почуття? Досить поводитися, як наляканий першокласник, бігом марш за тюльпаном/шоколадкою і говори! Хочеш вивчити німецьку? Не чекай на те, що одного ранку ти прокинешся і почнеш шпрехати як справжній Дюсельдорфець, а записуйся на курси німецької і вчи її! Just do it.

Звісно, можна почекати. Переконати себе в тому, що краще почати нову справу з понеділка. Чи в наступному році. Чи ще колись. Але навіщо чекати? Життя таке коротке, чи не краще вже жити на повну, не відкладати все на завтра і не придумавати собі виправдань за прогавлені шанси? Just do it.

   

Три абзаца про... праздники

Что такое праздник? Праздник это такой день когда чисто календарно надо быть веселым, кого-то с чем-то поздравить и обязательно отпраздновать. Вопрос: зачем?

В большинстве из них смысл абсолютно абсурден. Ну вот 8 марта. Общий смысл поздравления. "Я поздравляю тебя с тем, что 50% вероятность, что будет XX а не XY таки сбылась". И неужели так нужен день в году, чтобы подарить девушке цветы? То есть 8 марта Вы цените ее больше, чем в остальные 364 дня в году? Желание порадовать цветами, рестораном или еще чем-то должно быть где-то "внутри", а никак не в календаре.   И это если не брать во внимание, что праздник -  отличный повод нажраться, что вообще унизительно по своей сути. То есть я понимаю, что барышня, вшатавшая бутылку шампанского по случае собственной принадлежности к женскому полу, так же эталонно женственна, как и пьяное быдло по случаю 23 февраля - настоящие мужики.

Так что праздники это хорошо, когда есть адекватный уровень культуры празднования, и очень плохо когда его нет.

Три абзаци про... невдалі жарти.

Люди навколо такі веселі. Чому? Тому що вони вміють бути такими. Тому що вони вміють жартувати і при носити цим радість. А ви вмієте?

Що ж робити, якщо відповідь - "ні"? Звісно ви можете застрелитися намагатися жартувати далі і далі, не втрачаючи надії на те, що хоч один з ваших жартів буде вдалим. І звісно отримати клеймо "лох" та жити з цим все життя. Або ви можете спробувати почитати відповідну літературу, вивчати харизму справді веселих людей і намагатися її наслідувати. Це справді може спрацювати (перевірено на людях).

Але все ж виходить не завжди. І тоді я можу порадити вам лише одне - будьте серйозними. Повірте, ви будете виглядати набагато адекватнішим (наскільки це взагалі можливо для такого невдахи), ніж якщо будете жартувати не вміючи. Людина, що не вміє жартувати і не намагається - розумна людина. Людина, що не вміє жартувати і жартує - лох.  

Три абзаци про... невизначеність

Невизначеність - це коли я декілька разів починаю писати тут перші слова і ніяк не зупинюсь на єдиному варіанті. Чи коли ритмічно клацаю на кнопку "Наступний трек", не маючи чіткого бажання слухати конкретного виконавця. Або коли підходить моя черга у буфеті, а я так і не знаю, чого ж хочу. Чи коли список бажань настільки довгий, що й не знаєш, з чого почати. Пам'ятаєте моменти такі у фільмах, коли герой сідає у таксі й на питання водія "Куди їдемо?" відповідає: "Прямо!". Ні, ну добре хоч, що не просто "Не знаю!".

Не страшно, коли це банальне замовлення напою чи вибір сеансу в кінотеатрі. А коли це щось серйозніше? Люди, стосунки чи самовдосконалення. Важливі вчинки і рішення не мають бути чимось спонтанним, ба просто за означенням. Де ж тоді взяти той тверезий погляд на стан речей?

Що за тривіальні питання - ясна річ, варто покладатись лише на себе, свій досвід і прораховані наперед схеми подальшого розвитку подій за тих чи інших обставин. Немає цього всього? Ну, он хтось кидає монетку, щоб вирішити, вступати йому на той чи інший факультет. А ще хтось все шукає знаків повсюди. Кожен з нас давним-давно вже визначився зі своїми методами боротьби з невизначеністю (пробачте за тавтологію!). Можливо, вона не зникає повністю з наших життів, бо нам насправді в кайф часом піддатись миттєвим спонтанним бажанням? 

По абзацу від кожного про... багатозначність

                                                                  What if I really don't?       

Що ж тут казати, часом не те що не можеш розкусити чужі слова та їх метафоричність, а навіть і сам себе не розумієш. Навіщо тоді придумана багатозначність? Щоб заплутувати нас по максимуму, чи щоби була гарна відмазка для невдалого сарказму? З іншого боку, кидатись у крайнощі і казати все, як є, неможливо, бо ж більшість слів, якими користуємось, мають декілька лексичних значень. Якось вже і здається неможливим знайти з ким-небудь спільну мову на цій планеті. Але ж, у цьому й увесь сенс: знайти тих, хто по-справжньому тебе розуміє, з усією неоднозначністю твоїх слів.

Неоднозначність - чудовий спосіб перевірити, чи ви з людиною однаково мислите. Або перевірити її очевидно низький рівень IQ. Справа в тому, що граючись з асоціаціями та здогадками людей ми відчуваємо себе філософами, маніпуляторами. І в принципі справедливо, адже саме так робили всі філософи і маніпулятори. Але якщо ваші метафори не розуміють, це не обов'язково тому, що ви надто різні чи ваш слухач недостатньо розумний. Може ви просто не філософ і не маніпулятор?

Неоднозначность придает общению свежесть и интерес; и многообразие вариантов вовлекает. А еще больше вовлекает намек на то, что неоднозначность есть. Даже если на самом деле неоднозначности нет. Наверное ни один писатель и не подозревал сколько смыслов в его произведениях найдут школьные учителя зарубежной литературы, что уж говорить о нас, простых смертных. Будьте неоднозначны.

Три абзаца про... совесть

Совесть – это внутренний голос человека, который придирчиво проверяет выполняет ли тот свой долг. Обычно даже внутренний голос необъективен, и порой трудно определить, что ты действительно ДОЛЖЕН, а что - нет. Возникает вопрос, всегда ли права совесть? Определенно нет.


В притче Иисуса о молитве фарисея и мытаря рассказывается, что фарисей в молитве благодарил Бога за свое особое благочестие, мытарь же, не поднимая глаз к небу и ударяя себя в грудь, лишь просил Бога о милосердии к себе за грехи свои. Оправданным перед Богом оказывается мытарь, «ибо всякий, возвышаю­щий сам себя, унижен будет, а унижающий себя возвысится».         Если вдуматься в эти слова, то придуманный бог в придуманной притче о несуществовавшем иисусе хочет, чтобы мы, люди, всю жизнь терзали себя даже за то, что мы вообще появились на этот свет. То есть так называемый бог создал нас такими, какие мы есть, наделил определенными качествами и хочет, чтобы мы за эти качества мучили себя муками совести? Мне очень жаль человека, который согласен с идеями нравственности таких вот сказок.     Эрих Фромм назвал такой вид совести авторитарной совестью, которая выражает нашу подчиненность внешнему авторитету. «При авторитарной совести мы без вопросов усваиваем повеления некоей внешней силы, религиозной или социальной, и выполняем ее волю, потому что боим­ся.» Боимся той сказки, к примеру.    Другой вид совести - гуманистическая совесть. По Фромму, это голос са­мого человека, лучшего начала в нем, способного на са­моразвитие. Такая совесть не дает людям быть рабами которые подчиняются чужим интересам. Она призывает к самовыражению, к воплощению в жизнь лучших своих сил и воз­можностей, чтобы строить свою жизнь в гармо­нии с другими людьми. «Иногда голос совести звучит через страх старости или смерти, когда человек вдруг понимает что он не состоялся и не выполнил дол­га перед самим собой.»

Безусловно, такая совесть видится мне только с хорошей стороны. Саморазвитие, самореализация с помощью совести, которая говорит «Ты можешь стать лучше», «Ты можешь добиться своего» и т.д. помогает человеку жить, а не наоборот. Старайтесь мыслить свободнее, без страха, тогда и совесть не будет тревожить по придуманным пустякам. И будьте осторожны, совесть рождает чувство вины, а от него избавиться не просто.

written by Stella

Три абзаци про... відкритість

Що я можу розповісти вам про відкритість? Це річ вельми неоднозначна. З одного боку, це круто, коли є кому довірити певні свої думки (особливо того сорту, що ледь не протирають дірки в голові), адже психологічне розвантаження потрібне всім без винятку. Особисто ви, мій читачу, можете, мабуть, пригадати безліч випадків, коли ви довірялись друзям, розповідаючи про життєві складності, несподівані проблеми. Це приносить неабияке полегшення, чи не так?

І було б усе чудово, якби не маленьке «але» - людський фактор. Далеко не кожна людина допоможе вам у ваших проблемах гарною порадою чи особистим втручанням, або принаймні уважно і терпляче вислухає. Зате більшість оточуючих в такій ситуації із задоволенням одягнуть маску співчуття й розуміння, а потім використають ваші найпотаємніші секрети проти вас же. Тому – «будьте уважні та обережні».

Тоді, здавалось би, найефективнішим рішенням було би все тримати в собі, не довіряючись нікому. І справді – в багатьох випадках інкапсуляція рулить, та все ж зовсім не завжди. Інколи варто розслабитись і розповісти близькій людині те, що хвилює, а не ховати свої тривоги й переживання в дальні закутки свого розуму – від цього краще, як правило, не стає. Тож призначте зустріч із другом, сядьте зручніше і починайте розкривати свою стурбовану душу.

Три абзаци про... ігнор.

  Мабуть кожного з вас колись ігнорували. Таке неприємне відчуття, коли ви просто розриваєтесь, падаєте на коліна і просите лише крапельку уяви, а отримуєте лише мовчання. Іноді це вбиває вас сильніше, ніж образливі слова чи удари кулаками. Чому ж ігнор так сильно б'є по наших душах?

  Давайте подумаємо, в чому сенс цього явища? Іноді люди ігнорують вас, бо розуміють, що ваша реакція може  зробити їм боляче. Якщо вас ігнорують, то може проблема не в них, а в вас? Можливо ви надто гостро чи емоційно реагуєте. Можливо люди бояться ваших істерик. Але буває інакше - уявіть, що людина просто не хоче вас образити. Але і позитивно відреагувати на ваші дії вона не може. Що ж вона робить? Вона вас ігнорує. Отже тепер задумайтесь: якщо вас ігнорують, то може це на краще? Чи справді ви хочете уваги тієї людини?

А ще ігнор можна використовувати як зброю. Або як щит. Хочете образити когось? Не звертайте уваги на його спроби привернути увагу. Хочете здаватися впевненим в дискусії - ігноруйте провокації суперника. Хтось вас ображає? Ігнор. Хтось вас провокує? Ігнор. Вас намагаються критикувати? Ігнор, ігнор, ігнор...

Три абзаци про... рівність

У складі однієї сім'ї чи групи, одного клубу чи класу, всередині однієї маршрутки, одного вагону, в одному приміщенні, в одній черзі і так далі, - ми формально усі однакові. У всіх нас рівні права, рівні обов'язки. Проте в житті не буває все настільки чітко і конкретно. У чому ж справжній прикол цієї псевдо-рівності? 

Усі наші однакові можливості залежать занадто сильно від безлічі умов і обставин, щоб створювати єдиний механізм їх розподілу. До того ж, для кожного з нас усі рамки перестають існувати рівно тоді, коли ми цього починаємо хотіти. Тоді як можна зводити усе до однієї схеми, коли це - настільки індивідуально?

Що ж я хочу сказати? Лиш те, що, на мою думку, уся рівність міститься тільки у своїй формальності. І  ми всі давним-давно розуміємо, що можна наскільки завгодно нехтувати усіма рівними правами. Однак, я думаю, треба вміти бачити ті моменти, коли дійсно варто виявляти свою унікальність. Контроль свого визнання рівності пустим місцем - ось це і увесь прикол. 

По абзацу від кожного про... принципи

Ще з дитинства нас з вами обмежували принципи. Бували принципи, нав'язані батьками, бували і направлені на суспільну думку... А бували і зроблені власноруч. Принципи бувають різні. У когось їх більше, у когось менше. У когось принципи непорушні, а хтось може ними знехтувати при потребі. А чи потрібні вони нам? Якщо потрібні, то чи всі? Які саме принципи нам допомогають у житті, а які є просто вантажем, що стримує наш розвиток? І чи можна ними нехтувати, якщо цього потребує ситуація?

Представим, что вам надо куда-нибудь поехать. Для этого вам нужна карта местности. Правильно выбранные принципы - это именно та карта, которая позволяет добраться туда, куда бы вы хотели попасть. И в каждый конкретный момент пути - не сбиться. Однако попасть в правильное место при неправильной карте - возможно только в мультиках. Выбирайте принципы с умом, и если вы в них уверенны, - никогда их не нарушайте.

Як на мене, принциповість - це круто. З одного боку, це власноруч встановлені для нас рамки, котрі стримують і водночас дають імпульс іти далі. А з іншого, по суті, принципи і визначають нас як окремих особистостей. Однак перегинати палицю у створюванні цих рамок аж ніяк не варто, бо тоді з життя зникне рух. Більш того, вважаю, що найкращий принцип з усіх існуючих - це допускати можливість поступитись своїми переконаннями.

Три абзаца про... альтруизм

Что я думаю об альтруизме? Что это дерьмо полное, а людей с альтруистическими позывами надо принудительно содержать как опасных для общества. Альтруизм развивает в людях лень, неумение решать свои проблемы, инфантильность и глупость. За примером далеко идти не надо, вон в США на "пособиях по безработице" поколениями живут. "Безработный в третьем поколении" звучит?

Человечество делится на 2 категории: те, кто учится на своих ошибках, и те, кто не учится вообще. У большинства есть какое-то странное стремление к спокойствию и штилю, и ради этого они готовы на все. Человека надо бросать из стресса в стресс, и может тогда из него будет прок, а не ленивый изнеженный овощ. И альтруистически что-либо делать вместо кого-то - это сознательно наносить ему вред.

Кто-то глупый придумал альтруизм как противоположность эгоизму. Что такое эгоизм? Эгоизм - это когда мне хорошо. А что такое "мне хорошо"? Мне хорошо, когда хорошо мне лично, семье и близким. По-этому все то хорошее, что я для них сделаю, - это мой эгоистичный выбор.

Три абзаци про... примхи

 Примхи, або капризи - іноді незрозумілі потреби вашого розуму у якихось умовах. Вам потрібна гарна дівчина чи багатий хлопець, ви любите бути зверху чи хочете саме червону машину. У кожного є свої примхи, хоча іноді ми можемо їх побороти. Але чи потрібно? Чи варто вам стримувати власні бажання, хоча іноді і безпідставні, але все ж ваші?

Мабуть все ж варто себе стримувати. Погляньте навколо - ідеальних людей не існує. Якщо ви довго будете шукати собі дівчину з ідельною фігурою 90 60 90, то скоріше за все у вас взагалі ніколи не буде дівчини. Іноді потрібно радіти тому, що маєте. Краще синиця в руці, ніж гвіздок в дупі. Загалом, пам'ятайте - ви можете собі нашкодити, і жодне з ваших бажаннь не збудеться. Іноді варто притримати коней.


Але не завжди. Уявіть, що ви зовсім відкинули всі ті примхи. Уявіть, що з вами тепер набагато простіше спілкуватися, ви не вимагаєте від людей нічого. Класно? А тепер уявіть, що у вас дівчина, що важить двісті кілограм і має IQ макаки.Крім того, якщо ви не вимагаєте від людей високих якостей, вас дуже швидко почнуть використовувати. І тоді готуйтесь прожити життя безвольною маріонеткою в чужих руках жирної макаки. Ні, зовсім не класно. Тому шукайте межу між капризністю хворої королеви і безвольністю хлопчика на побігеньках. Балансуйте.

Три абзаци про... злобу

У вас буває таке, коли наче все дратує; чи надокучливий одногрупник, чи холоднеча, чи ряд мізерних невдач, чи чиясь грубість, чи інше? Саме у такі миті бракує витримки і "спокойствія". Де ж їх знайти?

Сенс накопичення негативних емоцій у тому, що їх варто перетворювати у щось інше. І для того, щоб негатив зник, перетворювати треба не у слова, погляди чи вчинки. А, наприклад, у фізичну працю. Що складного: злишся - викатай на велику пару км, чи ще щось. Або, більш для мене прийнятний варіант, візьми ручку і папір і вислови усе, що накопичилось, мовою чітких ліній. І все, станеш спокійним, як і раніше. Бо інакше, консервуючи усю злість, вона все рівно коли-небудь вийде назовні. І от, коли саме це станеться, ми проконтролювати не зможемо. Тому є сенс позбуватись можливих проблем ще до їх виникнення.

Але це все теорія, як же про неї згадати у сам момент роздратованості? Написати нагадування на руці? Попросити когось з близьких, щоб підказав у слушну мить? Простіше й бути не може: банально звикнути до того, що злобу завжди перетворювати на щось нейтральне і тільки так від неї позбуватись. Навіщо ускладнювати собі надалі життя? Навчіться тримати себе в руках сьогодні. 

По абзацу від кожного про... самоконтроль

Що, якщо ми могли б сказати собі : "Ось так роби, а цього - уникай." і дотриматись цього на усі 100%? Тоді б я запросто завжди приходила завчасу, здавала б усе на відмінно, підтримувала би з кожним знайомим приятельські стосунки, ніколи б не помилялась; а ще, думаю, у мене б узагалі не було проблем. Занадто ідеально? Дійсно, бо цього варто прагнути, знаючи, що цілковитої бездоганності не досягти. Але як навчитись слухати себе? Чому так важко контролювати власні думки, слова, дії, примхи чи образи? Чому не завжди виходить дотриматись своїх обіцянок? Звичайно, усіх відповідей я не знаю. Тільки знаю, що "ключиком" у самоконтролі є власне бажання. Щось не виходить - значить, ти цього просто не хочеш...

...Або у тебе руки з дупи. При бажанні можна зробити все, але багато чого можна зробити і без нього. Самоконтроль можна виховувати, тренувати. Самоконтроль можна отримати генетично. І головне - розуміти, що тобі від цього стане краще. Але врахуйте - якщо самоконтролю буде забагато, то є загроза перетворитися на козенятко беземоційну машину для праці. Шукайте межу і не втрачайте голову. 

Между раздражителем и реакцией человека на него лежит свободная воля. Эту простую истину сформулировал и описал психиатр будучи заключенным в концлагере, который пережил все его ужасы и вышел оттуда адекватным, нормальным человеком. Именно самоконтроль отличает вас от собаки, например. Эксперимент Павлова: загорается лампочка - собака хочет жрать. Вам наступают на ногу - вы орете. Есть разница? Самоконтроль определяет то, как вы живете. Собака хочет жрать - бежит к миске, хочет пить - бежит к речке. Проблема огромной толпы народа в том, что она хочет жить как человек, размышляя категориями собаки. А насколько вы контролируете себя и свою жизнь?

Три абзаца про... адаптацию

Когда нэмэстный приезжал к индейцам, то он курил их трубку мира, мазал лицо краской, вставлял куда-нибудь перо, танцевал их танцы и только сделав это все вождь садился с ним "перетерать базар". У американцев уже тогда была книга "Как стать индейцем за 90 минут", которая могла спасти чей-нибудь скальп при встрече с краснокожими. Это такой процесс социализации объясненный "на пальцах".

Когда вы приходите в новую компанию, не важно кто это - одногруппники, сотрудники или или участники клуба по интересам, то вы чужеземец, а они индейцы. Чтобы затесаться в коллектив вы занимаетесь собственной социализацией - снимаете кавбойскую шляпу, стягиваете пафосные сапоги со шпорами, мажете рожу, словом отказываетесь от всего того с чем вы туда приперлись и делаете все то, что принято там куда вы приперлись. Это дело важное и необходимое, так как стоит толпа чингачгуков и думает "свой\чужой?!". С детства сначала родители учат общечеловеческим ритуалам и обычаям: уступать бабулям место, выходить одетым, не хамить и прочие полезные правила чтобы чадо было "своим" среди других человеков, скажем макросоциума. А потом начинаются садики, школы, институты и еще куча микро-социумов которые навязывают каждому кто шляпу ковбойскую, кто томагавк в карман, а кто татуировку "За ВДВ". Это процесс неизбежный.

Но надо ли оно вам? Перед тем как идти к чингачгукам "адаптироваться" стоит конечно подумать "зачем?". То есть если вы считаете, что общение с ними чему-то вас научит и принесет пользу тогда конечно да, а если вы не считаете их "успешными" по какой-то своей внутренней шкале, то не пойти ли им нафиг?

Три абзаци про... звички

  У вас є звички? Навіть якщо ви скажете "ні", це самообман. Спробуйте хоча б день приділити цьому увагу, і ви побачите - ви чи то чухаєте дупу потилицю, чи постукуєте пальцями по парті, чи просто повторюєте одне слово багато-багато-багато-багато разів. Таке буває з усіма, і називається це - умовний рефлекс. Більшість звичок не сильно впливають на наше життя. Ну погляньте - на що впливає звичка говорити слово "блін" у житті слюсаря? І якщо серед дрібних рефлексів і є ті, що впливають на щось (уявіть - політик говорить слво "блін" у камеру стопіЦот разів), то їх мало. Проте є і набагато більш впливові звички.


Наприклад, залежність від будь-яких речовин. Будь яка залежність сковує вас морально, матеріально і фізіологічно. Звісно навіть погані звички не являються критичними, якщо людина має змогу їх задовольняти. Але як тільки у людини не вистачає грошей на блек-джек і шльондр цигарки чи наркоту, проявляються цікаві проблеми. Ломка. І ось тоді ваше життя втрачає будь яку радість, все відходить на другий план, і скоріше за все після довгих стражданнь смерть ділить вас на нуль. Справедливо. Але якщо ви можете забезпечувати себе і контролювати, то як каже відомий жарт: "А ви знаєте, що якщо б ви не почали курити у двадцять років, то грошей, які б ви зекономили, вистачило на он той хмарочос? - сказав борець за здоров'я. - А ви курите? - спитав чоловік - Ні! - відповів борець. - А є у вас хмарочос? - запитав чоловік, на що борець за здоров'я зніяковіло відповів "Ні" - А я курю, і хмарочос мій - сказав чолов'яга і підпалив цигарку".   Вибір за вами.

Але звички не такі злісні, якими їх описують бабусі під під'їздами, і клеймо "людина-звичка" може бути і гордісттю. Візьміть, наприклад, звичку прокидатися на світанку, чи перевіряти пошту. Люди, які звикли обертатися у людних місцях не раз так рятували свої дупи гаманці. Але в будь якому разі врахуйте: якщо ви вирішили "завести" якусь звичку, то подумайте, чи зможете ви її контролювати і чи не перетворить вона ваше життя на смерть жахливі муки. Спробуйте написати в коментарях, на вашу думку, свою найкращу і найгіршу звичку. Буду дуже вдячний.

Три абзаци про ... поновлення блогу

Ну що ж, любі наші читачі, час поновлювати блог! Одразу перейдемо до того, що залишилось без змін, і що ми збираємось додати нового. Для початку, нас так само троє, і ми так само будемо періодично публікувати по черзі власні пости. Однак ми вирішили спробувати замовляти один одному теми наперед, щоб наші пости були ще цікавішими для нас самих і для читачів також. Так само залишаються наші спільні пости. Нагадаємо, по черзі кожен з нас обирає тему для спільного поста і пише перший абзац. Потім його доповнюють два інших автори.

Що ж нового? Ми вирішили залучити до нашого блогу нових авторів. Як це працюватиме і що для цього потрібно? Якщо ви захочете опублікувати свій пост у цьому блозі, для початку вам потрібно написати про це одному з авторів (наприклад, допоможе віджет справа). З того моменту, як ви повідомили когось з нас, починається ваша співпраця з цим автором. Спочатку ми ознайомимо вас з нашим концептом, запитаємо, чи є у вас якісь думки про пост чи навіть він вже готовий. Ми з радістю допоможемо будь-якого виду порадами, або, якщо вам так зручніше, - опублікуємо готову роботу. Що вам це дає? Публікація у нашому блозі дасть вам змогу спробувати себе в якості блогера, або ж вже розкрутити ваш власний онлайн-щоденник. Сподіваємось, вам також буде цікаво спробувати втиснути свої думки у формат "Трьох абзаців" :) . Водночас для наших читачів це значно урізноманітнить уявлення про наш блог, зробить його ще цікавішим.

Отож, ми готові зануритись повністю в роботу, щоб дивувати і цікавити вас новими постами. І дуже сподіваємось почати співпрацювати з вами як з блогерами!