Три абзаци про... творчу паузу

Блог "Три абзаци" за два місяці свого існування добився багато чого.

Було опубліковано 27 постів, у тому числі 6 спільних. Загалом було більше 2 тисяч переглядів. Звичайно, найголовніше досягнення - це те, що у нас з'явились читачі. І якщо ви це читаєте, то знайте - ми вам дуже вдячні! Але буде несправедливо промовчати про те, що ми отримали від блогу для себе. Узяти хоча б уміння вдало компонувати наші думки, можливість влучно підбирати слова, терпіння і бажання вичитувати пости по декілька разів задля кращого результату, натхнення обирати тему та багато чого іншого, окремого для кожного з нас. Дякувати, як не дивно, варто знову вам - нашим читачам, бо без кожного окремого перегляду не було би наступного поста.

Проте, будь-яка монотонність потребує свіжих змін. І от, саме заради вдосконалення наших "Абзаців" потрібно оновити як подачу кожного окремого слова, так і загальний вид в цілому. А поки ми будемо набиратись натхнення на здійснення тих самих змін та на нові і кращі пости, ми б хотіли оголосити про відпочинок. І для нас, і для вас. Отож, чекайте скоро новин! І ще готуйтесь зустріти оновлені "Три абзаци"!

Три абзаца про ТV

Именно в эту секунду, когда Вы сконцентрировано читаете этот меседж в Вашей голове живу я. И в этот момент ваш внутренний голос проговаривает эту строчку. Мою строчку. Точно так же и фильм идет не на экране, а в сознании, которое его смотрит. Да-да в вашей голове уже успели обосноваться Букины, Ксюша Собчак и Ксения Бородина, Малахов, Гарри Поттер, Фродо и еще огромная толпа мудаков всех мастей и пород. А где вы были в тот момент, когда этот табун топтался в вашей голове?

Вспомните какой была ваша реакция во время просмотра героического кино. Тони Старк одевает костюм, а у вас внутри ощущение восторга:"Fuck Yeah! щас каааак всем раздаст". Или когда Рокки Бальбоа сначала 5 минут тренируется под Eye of the Tiger, а потом выходит на ринг, а у вас ощущение будто вы выходите. Или всплеск адреналина в вашем организме, когда на экране обрывается трос у альпиниста. А какие у вас были эмоции в "Крошке на миллион" когда она стала инвалидом?

Иногда кино это хорошо. Неприятные эмоции так же нужны организму как и хорошие и уж конечно лучше их безопасно получать вовлеченно глядя в экран, чем страдая в действтиельности. А хорошие? Круто же включить фильм про Рокки Бальбоа и сопереживать его успеху? А главное БЕЗОПАСНО. Кино это отличная конрацепция эмоций. Любые эмоции там есть как в магазине. Но разве не обидно выключив фильм, понимать что здесь и сейчас нифига не изменилось?

Три абзаци про... дискусії.

Чи вмієте ви сести дискусію? Чи часто ви відчували себе переможцем? А чи бувало таке, що хтось  знищував ваш авторитет в очах інших? Адже вести дискусію і справляти враження на оточення та опонента це справжнє мистецтво.

Найбільшу роль грає продумування, планування і контроль. Не піддавайтесь спонтанним емоціям. Якщо раптом ви відчуваєте щось і збираєтеся це виразити, то спочатку прокрутіть це в голові і проаналізуйте, чи піде це вам на користь. Але не варто позбавлятися емоцій зовсім. Адже людина, що говорить сухо і без емоцій виглядає так, наче і сама не вірить у сказане собою. Головне - контролюйте виділення адреналіну.

При надмірному рівні адреналіну зони мозку, що відповідають за логіку, діють повільніше. Отже, що потрібно для того, щоб впевнено почуватися у кожній дискусії? Самоконтроль. Спробуйте говорити спокійно, навіть якщо ваш "суперник" вже виводить вас із себе. Більше того, провокуйте його, щоб він зірвався. Самоконтроль під час конфліктів відіграє більшу роль, ніж навіть наявність аргументів. Спробуйте жартувати тоді, коли суперник нервується. Можете підмічати кожну його помилку, вказувати на кожну неточність чи суперечливий момент. Люди сприймуть як переможця того, хто впевнено стоятиме на ногах а не того, у кого більше аргументів (як не дивно) А якими трюками ви користуєтесь у дискусіях?

Три абзаци про... підтакування

I don't know the key to success, but the key to failure is trying to please everybody.

Bill Cosby

Усі давно зрозуміли, що пристосування - це те, що допоможе (вижити) у скрутний момент. Взяти хоча би банальний приклад з небезпекою на дорозі: навіть якщо дозволено йти, а хтось там жене прямо на тебе не за правилами, то навряд чи ти продовжиш рух лише заради справедливості чи вірності власним принципам. Або візьмемо інший життєвий приклад: студент і викладач. Що б він тобі там не казав, тримаючи твою заліковку у руках, беручись щось у ній писати, ти будеш лише кивати головою і ні в якому разі не йтимеш на конфлікт.

Проте, заждіть, чи завжди такий сліпий конформізм вигідний? Коли ж ти сам думатимеш і діятимеш? Погоджуючись з кожним своїм попередником, твоя думка набуде лише вигляду синтезу усіх чужих слів, причому ніякого відсіювання: банальна невпорядкована мішанина. Ті, хто постійно погоджується з чужими думками, схожі на тих, хто має звичку ті думки заперечувати. Часом здається, що такі люди просто не мають власних ідей у голові і саме тому мусять спиратись на усе готове: так же легше.

Однак я вважаю, що виражатись по-своєму завжди приємніше. Лише стираючи усі слова автора і маючи перед собою саму тільки тему, можна створити дійсно гарні та натхненні шедеври у словесній формі. Окремо висвітліть для себе моменти в житті, коли не підтакнути вкрай небезпечно, а так - завжди кажіть все, що на думці. 

По абзацу від кожного про... ваш внутрішній світ

Багатий внутрішній світ в ілюстраціях Олексія Курбатова

Людина - дуже цікавий вид. Справа в тому, що людина, на відміну від всіх інших студентів тварин, може мислити, чим активно й користується. І саме тому у вас всередині повно різноманітних органів думок, що разом утворюють вашу особистість. Не сумнівайтеся, там є дуже багато цікавого. Там є, що показати людям, є, чим похвалитися. І не варто тримати це в собі, приховувати від інших. Але ж в середині вас також є повно дивовижно прискорбного лайна, яке взагалі не варто згадувати. ДОСИТЬ ПОКАЗУВАТИ ЙОГО ВСІМ, покажіть це лише тим, хто точно зможе з цим змиритися. Але як відрізнити лайно від цукерки, як здогадатися, що можна показувати, а що - ні? І кому?..

Внутренний мир это фотография внешнего, которую каждый фотошопит по своему. Но удивительный парадокс: в 95% случаев внутренний мир богаче у тех, кто наблюдает за жизнью, а не ей живет. У писателей, художников, психов и философов богатство внутреннего мира зашкаливает, кипят страсти; душевные муки, излитые на листок бумаги, или мольберт поражают красотой при полной пассивности "в реальном мире". В то время как среднестатистический бизнесмен или спортсмен прост, как угол дома, и у него нет особо времени на внутренние переживания. Думающий кактус на окне и вечно бегущая вперед антилопа одинаково глупы.

Кажуть: "Багатий внутрішній світ". Але ж це означає лише банальну зацікавленість людини, котра виражається, про конкретну інші особу. Якщо комусь твоє "я" здалось нецікавим і "небагатим", то просто не твоя це людина та й все, дарма гаяти час. Адже ми всі страшенно різні, у кожного в голові свій винятковий вид тарганів. І немає сенсу вдавати з себе іншого, годуй тих комах і далі, якщо хочеш. Так само вирішуй, наскільки щирим бути з ким-небудь. От вам і відповідь на всі питання у першому абзаці: "Вирішуй сам!"

Три абзаца об ответственности

Самое страшное, что принес 21й век людям, то, чего так долго все хотели и к чему стремились - он принес свободу. Психологи определяют свободу, как возможность нести полную ответственность за свои поступки. И тут всплыла неожиданная проблема: а ведь ответственность ваще не по кайфу аж ниразу. В голове у 95% людей сложился стереотип, что свобода - это такое блаженное состояние полного штиля и спокойствия, и, как у кактуса на моем подоконнике, у них в жизни ничего не происходит.

А что было раньше? Почему раньше не было такого зашлакивающего количества алкашей, нариков, нытиков, игроманов и прочих ответственностифобов? Крепостное право и монархия в комплекте с классовым построением общества "на ура" разруливало все базары о смысле жизни и решало экзистенциальные вопросы. В 20 веке тоже было чем заняться. Сначала революция, потом построение коммунизма, а после пара мировых войн, сменившаяся "холодной войной", - отлично так занимало умы общественности. Но совершенно нежданно наступила свобода, равенство и братство. Титаник "общественного единства" потерпел крушение, столкнувшись с айсбергом свободы, и развалился на кучу маленьких лодочек, в каждой из которых сидит ровно один человек. И оказалось, что каждый сам за себя и сам по себе, а вокруг течение, переменный ветер и всякая агрессивная живность в акияне жизни.

О чем мечтаешь ты сидя в своей лодке? Прицепиться к большому кораблю и по-тихому переждать любой шторм или ежедневно бороться со стихией?

Три абзаци про... релігію

«	You wanna make real money, you gotta start a religion!	»
— Lafayette Ronald Hubbard

Релігія. Дивовижний прояв еволюції мозку людини. Дивовижна психологічна структура. Скільки життів було покладено  у її фундамет, скільки крові було пролито для її відстоювання... А головне, за що саме? Хрестові походи, війни з протестантами, походи на мусульманські міста... Мільйони смертей. Ця унікальна психологічна структура керує людьми так, як хочуть ті, хто вміють її використовувати. Давайте спробуємо проаналізувати причину такого успіху!

Ви не раз могли читати, що людина є єдиною твариною на землі, що може задумуватись над духовними проблемами. Отже з часом, під дією еволюції, розміри нашого мозку переросли наші потреби, і вільне місце почали займати роздуми. Загалом, дуже цікаво спостерігати за розвитком роздумів: поява віри у вдачу => віра у те, що вдачу щось приносить => пояснення природніх явищ => присвоювання всього цього духам чи богам => oб'єднання богів у одного Бога, з більш продуманим моральним сенсом => централізація основних релігії, придушення тих, що не змогли розвиватися. Отже, ми сміливо можемо назвати релігію побічним ефектом нашої еволюції. І економіки (дивіться епіграф)...

Адже якщо б релігія не була комусь вигідною, вона б вже давно впала під тиском науки, чи не так? У всі часи релігія була найкращим інструментом для отримання влади. Ватикан, Папа - скільки ми бачили проявів цього? Просто завжди були люди, що вміли скористатися ситуацією. На щястя, релігія вже здає свої позиції перед наукою. В 1992 році Ватикан визнав, що Земля не є центром всесвіту. Правда хлопці йдуть в ногу з часом? Загалом, перед тим, як поставити собі статус вконтакті "християнин", подумайте над двома речами: а вами точно ніхто не маніпулює (наприклад, стереотипи) і чи справді ви дотримуєтесь правил, які диктує ваша релігія. Якщо ні, то ваші слова порожні так само, як і ваша голова.  

Три абзаци про... прохання не займати.

Бувають різні ситуації.

Часом відбувається щось таке, що виводить трошки чи не дуже нас зі стану рівноваги. Це може бути будь-чим, від хвороб до миттєвих невдач. І так складно стримати себе, щоб не вибухнути назовні, щоб часом дарма не зачепити якихось лівих людей, котрі ні в чому, ясна річ, не винні. Є ще варіант перетворити весь негатив в інші емоції, але, завше, виходить каліч і все ж зберігається нотка напруження і прихованої злоби.

Але деякі люди іноді можуть відчувати нові хвилі отакого. Щоб не розтрощити все навколо, вони часом можуть попередити про передчуття грози в собі. І роблять вони це так: "Не займай." І хто його насправді знає, чому саме людина так пише. З іншого боку, ігнорувати таке прохання не можна. Якщо попросили відчепитись - то чого ж тут не піти якнайдалі?

По абзацу від кожного про... знаходження себе

Здавалось би, чи може існувати щось, що можна було швидше знайти? Але ж буває таке, коли, наприклад, шукаєш окуляри, а вони в тебе на носі. Саме тому виникають такі питання, як "Де я?", "Навіщо я це роблю?", "За що мені таке?", "Яка моя мета в житті?", "Що мені робити?" і т.д. Не знаю, скільки там відсотків людей впевнено скажуть, що знайшли себе, але знаю точно, що це - особиста справа кожного. Певно, якщо робити те, що подобається, можна пошвидше розібратись з усіма тими питаннями. Хм, чи може гугл допоможе?

А як саме шукати себе? Чи є спосіб, алгоритм? Навряд. Скоріше за все ви самі зрозумієте свою жалюгідність, ким ви є. А чи варто? Чи є якась доля? Можливо, ми вже з народження приречені на рабство щось, і зійти з прокладеної долею дороги неможливо. Не хочу в це вірити. Я вірю, що ми самі собі прокладаємо шлях. І живемо так, як самі хочемо. Хтось живе заради родини, хтось - заради себе. Хтось будує кар'єру, хтось - дружбу. Але якщо вже щось для себе будуєте, то ви знайшли себе, вітаю.

Себя нельзя найти, себя можно только создать. Что такое "себя" в 16 лет? Это результат точек зрения(т.е. влияния) семьи, друзей и т.д. Иногда это лестница наверх, иногда это якорь. В какой-то момент надо трезво оценить, что есть ты, а что лишнее и чего не хватает. Возьмите 3х ближайших людей из вашего окружения. Почти любой параметр, будь то красота, здоровье или финансовое благополучие будет средним арифметическим этих людей. А выбирая этих людей вы и создаете себя.

Три абзаца о патриотизме

Кто такой патриот? Почему образ патриота Украины это всегда такой чувак в вышиванке шпрехающий на украинском языке, с преданным блеском в глазах по отношению к УПА и с ненавистью к маскалям, который собирается жить и умереть за эту страну, страшно волнуется вопросами независимости? Что за бред?

На самом деле это самый простой способ подмазаться. Зачем оценивать картину в целом и с разных точек зрения, если можно просто выключить мозг и рычать из будки при звуках русской речи. Патриоту показывают портрет Путина, патриот: "Гав-гав". Патриоту говорят "в кинотеатрах перевод поменяют на русский" - пена изо рта. Патриоту говорят УПА он стоит по стойке смирно, а голове играет "Вже вечер вечоріє, повстаньське серце б'є".

Но если у патриота спросить, а что собственно лично он сделал для этой страны, то начинаются большие сложности. Так зачем тогда вообще лезть под все эти клише, лишь бы избежать необходимости думать?

Три абзаци про... насолоду.

Ви колись відчували наслоду? Що це таке? Ви можете пояснити, дати чітке означення? Хоч з якоїсь точки зору? Ви мабуть вже знаєте, що саме насолода керує нашими життями. Ми розмножуємось, тому що секс приносить насолоду, їмо, тому що смак приносить нам насолоду... Загалом, якщо природа хоче. щоб ми щось зробили, вона робить це приємним. Але ми навчилися зупиняти її - винайшли презервативи, щоб отримувати насолоду без розмноження, виділили речовини, що приносять насолоду і без їжі, зробили насолоду штучною. Користь від цього зникла, але насолода продовжує правити нашими життями. Наркотики, алкоголь, секс, кохання... А вся справа у біології.

Дослід на пацюках у свій час відкрив вченим очі. Мелнькому пацюку в голову вмонтували дроти, що активували зону мозку, що відповідає за насолоду. Інші кінці дротів приєднали до перемикача таким чином, що стоячи на плитці дроти активували насолоду. Спочатку тваринка випадково помічала насолоду, проходячи через плитку. Але з часом збагнула, що отримує максимальну насолоду на цій плитці. Насолода була на стільки сильною, що з часом пацючок став залежним від цього. Він почав жити лише на тій плитці. Він не відлучався на їжу, адже він вже мав насолоду більшу, ніж від їжі. Бідолашний не розумів, що ця насолода штучна і користі не несе, і помер з голоду на плитці. Помер від насолоди, хіба не мрія?

Ви можете брехати собі, казати, що не заради насолоди робите хороші вчинки, допомогаєте іншим, кохаєте... Але саме насолода керує вашим життям. Ще з народження ви падаєте у її міцні сіті, зплетені природою і заковані людиною.  То чи варто чинити опір?

Три абзаци про... розуміння

Скільки разів за день ми стикаємось з непорозуміннями? Від неправильного прийнятого замовлення в буфеті до помилкового трактування чийогось погляду чи жесту. А в чому ж, власне, проблема? І чия вона? І чи є вона?

Бувають проблеми фізичного характеру: недочув, недобачив, недоказав, недописав, недопоказав, недовідчув, недоігнорив, недочитав, недоробив, недосподівався, недостарався. Кого винити? Адже такі речі відбуваються нестерпно часто, і ми їх майже ніколи не помічаємо. А з іншого боку, дійсно, навіщо ускладнювати собі життя цими зайвими поясненнями і переживаннями? Хіба мало явних проблем, щоб шукати уявні?

Неможливо передбачити усе наперед. Ти неправильно зрозумів одну людину, а та сама людина вже неправильно зрозуміла когось іншого. Підстрахуватись так, щоб от кожен тебе розумів, як самого себе, складно вже тому, що часом і закутки власного світу здаються загадковими. І тут аж ніяк не допоможе те, наскільки добре ви знаєте когось. Єдиний мій сухий рецепт: завжди кажіть все, як є. Ніколи не можна настільки зневажати людину, щоб приховувати власні до неї почуття. Та й замовчувати варто лише тоді, коли цього вимагає ввічливість, ніщо більше. А для чого потрібні натяки? Яка їх функція у нашому житті? Породжувати непорозуміння? Дуже треба. І навіщо боятись, що про тебе подумають? Ймовірно, що вони просто тебе не зрозуміють. І прагнути цього розуміння від кожного - марна справа. Отож кажи, як є і ніколи не думай про інше.

По абзацу від кожного про... цілеспрямованість

Ученые провели опыт: крыс запускали в лабиринт, где к плохой еде вела прямая дорога, а к вкусной - запутанная. Все крысы шли по короткому пути. Парадоксально, но 95% людей от тех крыс ничем не отличаются. Им некомфортны ответственность за свою жизнь и необходимость делать выбор. Нытики, алкоголики, наркоманы, подкаблучники, жены в золотых клетках, игроманы, неадекватные верующие - все они убежали от ответственности: кто в религию, кто в мир варкрафта. Куда проще быть самым крутым магом 85 уровня, чем пойти в тренажерный зал и вкалывать, чтобы чего-то достичь. Куда проще говорить "вот если бы не..." чтобы оправдать недостаток самодисциплины и упорства. Только человек получает духовное удовольствие от достижения поставленных целей, крыса же просто удовлетворяет инстинкты. Так стоило ли родится человеком, чтобы жить, как крыса?

Читачів цього блогу не здивуєш голосними словами на кшталт: "Треба вміти визначати пріоритети та впевнено йти до мети." Люди прагнуть впізнавати стару відому істину у нових нестандартних фразах, самотужки розкручувати словесні загадки, відповіддю до яких є банальні речі. Чому так важко побачити самому, яка життєва стратегія приведе до успіху? Чому вперто піти вперед і не оступитись можна лише за наявності маси вболівальників обабіч шляху до твоєї мети? Якщо тобі потрібен поштовх, щоб зрозуміти, чого ти хочеш від життя, то знайди його у цьому пості. Як знайдеш, то йди завзято, а близькі неодмінно допоможуть.

А є якась мета? Коли ви її досягнете, ви зупинитесь? Ви колись були щасливими від того, що мали, не бажаючи більшого? Людина не може бути задоволена всім. Як і тварини, ми бажаємо більшого. Отримавши шматок поганого сиру, ми все ж захочемо ще й хорошого. Ніколи не зупиняючись, будемо ставити все нові цілі, щоб наблизити свій психічний стан до уявного щастя. Якого ніколи не досягнемо, бо межі немає. Інакше вид би просто вимер. То чи сильно ми відрізняємось від пацюків? 

Три абзаца о страхе

Вам страшно сдавать экзамены? Мандраж при выходе на рубеж или ринг, когда полно зрителей? Тяжело встать и выступить с речью? Сложно перейти между этапами отношений? Трудно заговорить о неприятных вещах? Какого хрена?!

На самом деле все эти страхи появились очень давно. А знаете когда? Поверите, если я скажу что им 5000 лет? Все эти страхи возникли в то время, когда было одно большое племя и там за ляпы били и выгоняли, а тех, кого выгоняли, потом топтали мамонты и ели саблезубые тигры.

Первое, что надо сделать - это понять, что реально бояться нечего и, более того, от этого ничто не зависит. Вы сможете назвать хоть раз, когда мандраж и страх приносили пользу? Только уверенное спокойствие дает стабильный и высокий результат. Все, что вы могли сделать, - вы сделали до экзамена и надо просто расслабится и делать свое дело.   Давайте подумаем. Несданный экзамен? И что? Ричард Бренсон не закончил школу, Стив Джобс - колледж, а Билл Гейтс - университет. Уинстон Черчилль 2 года не мог поступить в колледж. Это им не помешало добиться своих скромных успехов.    Как бы вы не облажались на каком-то этапе отношений, во-первых, это всегда можно исправить, а во-вторых, найти новые. О неприятных вещах говорить придется, так что, чем раньше - тем лучше. Единственный рецепт - это переть навстречу собственным страхам, как носорог, и все будет хорошо.

Три абзаци про... бидло.

    Мабуть, ви ще пам'ятаєте ваше дитинство. Часи, коли для вас значними були не гроші, не майно, а якісь дрібниці, типу маленької машинки чи іграшкового робота, у якого лампочка світилася яскравіше, ніж у Міши з сусіднього будинку. Потім приходить підлітковість - період, коли люди починають яскраво поділятися на два типи - бидло і творчі люди. Перші одразу починали запасатися стереотипами і цинізмом, другі - цікавитися чимось глибше. А ким себе вважаєте ви?

Погляньте навколо. Тисячі людей ходять по вулицях з думками "Хочу новий телефон", "Ну і цицьки" чи "Треба швидше напитися, бо вже набридло працювати". Вони не відвідують театри, не читають віршів і ніколи не відмовляються від своїх стереотипів. І саме таким здається визначення бидла, проте насправді до цього надкласу належать різні люди: від офісного планктону до цинічних бомжів і алкоголіків. Скінхеди чи панки, слюсарі чи професори - всі можуть належати до бидла. І більшість таки належить. А чому ми втрачаємо бачення прекрасного і захоплюємося цинічними ідеями?

А тому, що ми дорослішаємо. Ми самі себе утримуємо. Вільний час кудись зникає. Усе менше шансів відволіктися і подивитися на щось гарне, цікаве. І ось ви вже тонете в болоті цинічного матеріалізму, втративши при цьому будь яку філософію. Вашою основною ціллю є збирання грошей, щоб за їх рахунок зібрати ще грошей, щоб дістати ще трохи цих зелених папірців. І погодьтесь, це чекає вас всіх. Ти можеш дивитися навколо і думати "Боже, скільки бидлоти". Але як казав не пам'ятаю хто: "Якщо всі навколо тебе ідіоти, то ти - в центрі цього кола".

Три абзаци про... поради

Іноді бувають складні ситуації. Але це не страшно, якщо поруч хороші і чуйні люди, котрі завжди готові допомогти. Що, якщо вони допомагають порадами? Що, якщо таких людей багато? Що, порад ще більше? Що тоді робити, якщо вони всі різні?

Загалом, порадою має бути щось таке, що ти зробиш, будучи на місці того, кому хочеш допомогти, правильно? Але люди ж різні. А раптом твоя порада саме у цій ситуації саме цій людині - просто не подіє? Що тоді? А якщо людина розгубиться у всій тій купі порад? Але твоя ж жага зробити щось приємне, а головне - корисне, була щирою... Що тоді, зовсім бути осторонь?

Занадто багато питань, як для поста в три абзаци. Відповідь ось тут: ніколи не можна радити що-небудь, погано знаючи людину, ситуацію та всі умови. Краще свою відчайдушну доброту направити на щось дійсно результатне. А та людина у 99 % випадків вихід має знайти сама, і чужі слова тільки допоможуть заплутатись. Як сильно ви б не залежали від чужих порад, намагайтесь слухати себе. Як сильно ви б не хотіли допомогти, намагайтесь робити це якось інакше!

По абзацу від кожного про... нащадків

Діти. Квіти життя чи збірники проблем? Чи є продовження роду обов'язком кожного? Я особисто бачив усі сторони цього під час розвитку молодшої сестри. Це вражає. Чому люди так люблять малят? Чому секс приємний? Це пов'язано з нашою біологією. Всі тварини (включаючи і таку бидлоту, як ми) генетично настроєні на продовження свого роду. Якщо дивитися з біологічної точки зору, то це буквально сенс життя кожного. Але з іншого боку люди вже давно подолали всі закони живої природи, перетворивши їх на застарілі стереотипи. І багато з них відсунули тему розмноження далеко від себе, поставивши нові, більш приємні і менш сковуючі речі. То чи варто йти приємним шляхом, чи краще слідувати законам природи, щоб в старості жити з думкою, що життя прожите не марно? Вибір за вами.

Экзистенциальная психология говорит, что дети это последний способ родителей рассчитаться с жизнью и достичь тех целей, которых они не успели достичь. Это по большому счету и есть первопричина конфликта поколений. Но детей делать надо вовремя. То есть оптимальный момент, это когда семья уже твердо стоит на ногах в материальном плане и в долгосрочной перспективе. Также не стоит делать потомков от большой любви, это должен быть продуманный рациональный выбор. Моя одноклассница недавно родила. Отличная семья - папа с мамой тусуют в Саксоне на пенной вечеринке, а старшее поколение нянчит ребенка. Не экономьте на контрацепции и делайте детей вовремя.

Можете називати мене наївною, але одним з найголовніших завдань в житті я вважаю саме виховати дітей. Кому потрібні будуть твої гроші, чи твоя успішна кар'єра, чи твої посиденьки в клубах? А в дітях, вважаю, можна побачити те, чого не буде деінде. Це як вдало інвестувати усе те, чого ти добився раніше. Крім того, "працюючи" над цим правильно, можна побачити, як твої інвестиції вдосконалюються. Найсправедливішим показником прожитого мною життя будуть саме мої діти. І час народження, кількість дітей чи інші умови, я впевнена, будуть найвдалішими. Бо інакше неможливо.

Три абзаца о феминизме

Говорят, что феминизм и равноправие полов - это результат развития социума, его либерализации и т.д. Есть версия, что женщины так "офеменели", потому что помельчали мужики. Давайте вспомним, что спрос рождает предложение, а затем присмотримся к современному кино. В 80-х(когда ученые заметили пик тестостерона) наиболее популярным жанром является боевик. На экране "реальные мужики": Шварценеггер, Сталоне, Ли, Ван Дам, Лундгрен.А что сейчас?

На саммите по вопросам рождаемости ученые опубликовали данные, что за последние 50 лет уровень тестостерона в крови среднего мужчины упал на половину. Почему появился унисекс? Почему ведущие экономисты в книге "Бизнес в стиле фанк" начинают писать о роли женщин в высших эшелонах корпоративной культуры? При этом количество гомосексуалистов ростет отнюдь не пропорционально населению планеты.

Так что, наступают интересные времена. Как пелось в песне: "Потому, что на 10 девчонок - по статистике 9 ребят". Уже не 9. Посмотрим, что будет дальше.

Три абзаци про... спосіб життя.

  На холодній мокрій вулиці в центі міста можна побачити різних людей. Священник з Біблією в руках поспішав до церкви, щоб віддати ще один день Богу. І був щасливий від цього. Він віддав все життя Богу, в якого вчитель, що проходив повз, навіть не вірив. Він просто отримував насолоду від того, що передавав свої знання дітям. А жінка, що купувала моркву неподалік, віддавала дітям все своє життя. І це робило її щасливою. Аж ніяк не міг її зрозуміти дідусь, що спав на траві неподалік., адже йому щасття приносила лише пляшечка горілки. Через дорогу переходив хлопець, який кайфував від кількості адреналіну в крові після нової порції акробатичних трюків на даху. Біля нього проїхав байкер, що ніколи не мав нічого, крім свободи. Вона і була для нього щастям. Зі спокоєм у погляді на байкера глянув старий чолов'яга, що все життя присвятив грошам, і тепер був щасливим. Такі різні способи життя обрали собі ці люди, який же з них правильний?

Ви мабуть сидите і подумки питаєте, навіщо я написав цю х*йню історію? Мені просто цікаво, який спосіб життя оберете ви? Йтимете по давно протоптаній доріжці "школа->ВНЗ->Робота з паперами->Вища посада роботи з паперами->родина->венеричні захворювання->жалюгідна смерть від старості."? А як вчинити правильно? Що робити взагалі? Заради чого жити? Моя відповідь однозначна (ні, не секс) - заради насолоди. Якщо те, що ви робите, приносить вам насолоду - ви обрали правильний шлях.



Якщо ж ви відчуваєте, що ваша робота паскудна, родина набридла, а останні хвилини відпочинку ви витрачаєте на мастурбацію хатні проблеми, вітаю - ви просрали своє життя. Я вам геть більше скажу - більшість з вас таки просре це кляте життя, так і не отримавши щастя. Є мільйони способів втратити свій шанс стати щасливим. Тому моя вам порада - обирайте ВНЗ, який вам подобаються, роботу, яка принесе вам задоволення, жінку/чоловіка, з якою/яким будете щасливі. Життя всього одне (і те не складно вкоротити), тоді чому б не пожити для себе?

Три абзаци про... прикмети

Люди по-різному ставляться до прикмет і всіляких забобон. Одні нізащо в світі не будуть виносити сміття, якщо хтось із близьких знаходиться в дорозі і ще не доїхав. Багато з нас не люблять говорити про заплановане, щоб воно відбулось з більшою ймовірністю. Хтось обирає дату весілля дуже символічну, на кшталт 07.07.07. Деякі у серпні, споглядаючи видовищний метеорний дощ, загадують бажань стільки, скільки вони тільки в змозі. Усі ці люди здебільшого займаються самонастроюванням, що може взагалі виявитись результатним ділом. Але всі інші питаються: "Який у цьому сенс?". Є думка, що, не забиваючи усіма забобонами голову, живеться легше і спокійніше. Тверезо поглянувши, можна погодитись і додати: якщо не знаєш усіх прикмет, ставишся до речей так, як вони самостійно цього потребують, без упереджених думок твоїх попередників.

Особисто я не люблю вірити у таке, остерігаючись можливого і досить ймовірного розчарування. Тому частіше, якщо і загадую якесь бажання, через пару годин забуваю його. А коли була маленька, взагалі завжди проговорювала подумки, задуваючи свічки на торті, таке : "Бажаю, щоб у всіх все було добре". І сама з себе сміялась! 

Чи згодні ви зі стереотипом, що забобони - це для слабохарактерних? І чи вірите у прикмети?

По абзацу від кожного про ... суперечності поколінь

"Поживеш з моє, - дізнаєшся!"; "А в мої роки все було не так..." - кажуть одні. "Все вже змінилось."; "Зараз це - нормально." - інші. І обидві сторони кричать в унісон: "Ти не розумієш...". Так в чому ж корінь усіх суперечок поколінь? Невже розуміння, а навіть з великою різницею у віці, - це утопія? Як на мене, одні вважають себе досвідченішими, і не безпідставно, а інші вважають, що часи змінились настільки, що той досвід інших вже не цінний, та й самі вони краще знають. А у мене рецепт один, особливо для молодих поколінь - насамперед повага. Бо якщо, наприклад, мої внуки не будуть поважати мене в мої похилі роки, то знатиму, що прожила життя дарма. Ніякого тобі "вдалого інвестування"...

Що таке характер людини? Що таке її спогади, досвід, думки? Відповіть ховається у вашій пустій голові. Це ваш мозок. Невелика кулька містить у собі всю вашу особистість. А складається він з нервових клітин. Вони старіють і відмирають, приймають нові функції або тонуть в крові від алкоголю. Не роблять вони лише одного - не відновлюються. Тому з віком їх стає все менше, розумові здатності людини зменшуються. Але досвід - росте. Нічого не стоїть на місці, люди міняються. Умови виховання змінюються, характер виховання міняється. І мені лячно від однієї лише думки про Джастіна Бібера те, якими дідусями і бабусями будемо ми.

Есть такая корпоративная шутка "Умирают не на пенсии, а от пенсии". А известный философ Григорий Сковорода сказал "Когда голова не занята делом, она занята дурью". Конфликт поколений есть уже потому, что время идет - все меняется. Но конфликт с бабулей, смотрящей дом2 и сериалы и конфликт с "корпоративным" дедушкой это две большие разницы.

Три абзаца о брендах

"Homo homini lupus est" так говорили много лет назад. Но сейчас человек человеку не волк. Человек человеку бренд. Гуччи сделает вас элегантным, Диор мужественным, а Найк спортивным.

Есть легенда о древнем китайском мудреце, который в ответ на все вопросы об устройстве мира и

природе человека молча поднимал вверх палец. Понятное дело — если бы так поступал простой человек, все решили бы, что он дурак. Но все знали, что он просветленный муж, и находили в этом жесте уйму смысла.

А был ли мудрец?

Три абзаци про... соціальні мережі

   Зараз почну писати. Так, точно, тільки от відповім на повідомлення вконтакте, і точно писатиму. Ну добре, зараз ще на фейсбук гляну. О, і звісно потрібно подивитися, чи не прокоментували мій пост в ЖЖ. А з вами такго не бувало? Ви ніколи не спізнювались до універу через переписку з сусідкою племінника сестри вашого кращого друга? То що ж змушує нас сидіти перед монітором, вбиваючи свої нервові клітини, дивлячись на сині емблемки? Чому люди так чекають поки біля графи "Мої повідомлення" з'явиться цифра один? Спробую пояснити.

   Фейсбук. Фейсбук зробили мажори. Дивовижно, як маленька мережа для студентів перетворилася на всесвітню соціальну мережу. Сотні людей обзавелись окулярами і відрощували прищі біля моніторів, щоб завести собі побільше друзів. А невдаха програміст (всі фільм дивилися, правда?) був здивований мільйонами грошей, що неочікувано падали на нього. Це дало початок сотням втрачених задротів. Твітер. Твітер створили мажори. Якщо взяти фейсбук, і забрати звідти все, що могло вас розважити, то вийде нудний комерційний твітер. Не дивлячись на пекельні обмеження у розмірі постів, Твітер став популярним серед бізнесменів та потужних компаній. Вконтакте. Вконтакте створив Дуров. Вражений успіхом фейсбука, він вирішив створити свою соц мережу, з Блек-Джеком і Шлюхами українськими та російськими користувачами. Як бачите - вдало. Вже п'ять років він приносить Дурову тонни зелених папірців з американськими президентами. Як бачите, все чудово облаштовано, щоб забирати у вас гроші. І якби ніхто туди гроші не віддавав, то не було б  і самих мереж. Також існує теорія, що спецслужби країн СНГ мають доступ до всіх особистих данних, що зберігаються на серверах цього вашого контактику, що значно полегшить їм пошук ваших друзів, якщо ви чимось не сподобаєтесь органам влади. Може в цьому є доля правди, хто знає?

    А ви визнаєте, що залежні від контакту?А спробуйте видалити свою сторінку. Така функція з'явилася лише сьомого жовтня цього року. Та ніхто не жалівся.  Слабо? Підозрюю, що так. Поки ви піднімаєте з підлоги свою самооцінку, я розповім, чому вам слабо. Тому, що бути собою,  щирим і розумним вам простіше бути у універі віртуалі. Проте у контактика є і плюси, і їх багато. Знайомства. Я особисто познайомився в контакті з кількома людьми, що зараз є моїми друзями. Чудовий аудіоплеєр, чудова якість фото. Можливість поспілкуватися з давніми друзями, зустріти однокласників. І взагалі, якщо використовувати його в міру, то це чудовий антидипресант. Загалом, головне - не забувайте, що так само ви можете спілкуватися в реалі. А поки ви коментуєте цей пост, я йду відповідати на повідомлення в контакті.

Три абзаци про ... афоризми

"Чи можливо обрати нуднішу тему для розмови?" - думаємо ми, коли починають говорити про афоризми. А хіба про них говорять? Зазвичай ними говорять. Так вже склалось, що іноді людям просто легше вимовити чиїсь давно вже сказані слова, чим висловитись самому. Можливо це тому, що "Афоризм цінний вже тому, що містить половину правди. А це надзвичайно високий відсоток" (Габріель Лауб). А може, бо "Я помітила, що збирати розумні думки особливо люблять дурні" (Сильвія Чіз). Хто знає?

Взагалі афористика, як на мене, - досить складна штука. Звичайні слова звичайних людей без будь-якого їх бажання не стають крилатими висловами. Хоча я й не думаю, що люди спеціально сідали і творили щось таке розумне, аби колись хтось їх слова повторив. Владислав Гжещик: "Золота середина в афористиці - коли розумний вже все зрозумів, а дурний ще не почав здогадуватись". Адже бувають такі насичені вислови, на кшталт "Справжній письменник вражає нас, сказавши те, що ми знали завжди" (Жан Ростан); такі заперечні, як "Я закриваю очі, щоб краще бачити" (Поль Гоген); такі влучні, як "Усі люди на світі не такі, як усі" (Сильвія Чіз); і навіть такі смішні, як "Я хочу померти спокійно, уві сні, як помер мій дідусь, - без всіляких там криків та зойків, як пасажири його автобуса" (The Penguin Dictionary of Jokes). 

Цікаво, що у кожному дійсно гарному і мудрому афоризмі завжди можна знайти щось те, про що там конкретно не йдеться. "Читати можна по-різному: читати і не розуміти; читати і розуміти; читати і розуміти навіть те, що не написано" (Яків Княжнін). Але все ж буває так, що часто вставляти чиїсь цитати - просто недоречно. Адже це сприймається, ніби у людини немає власних думок, вартих уваги. "Люди, зауважу, люблять думки, які не змушують думати" (Станіслав Єжи Лец). Невже це означає, що ми всі маємо говорити чужими словами? Тільки тому що так легше? 

По абзацу від кожного про... силу і слабкість

Основной момент, который важно понять как можно раньше - Сила всегда права. В конечном счете это выгодно. Умный и сильный всегда властуем над слабым и глупым. Но ум и сила обращенные во власть. У профессора по матанализу власти не густо. Люди часто рассуждают о любви и прочих высоких материях как самых главных в жизни. Это мило, но только до того момента пока все хорошо. Когда начинается "задница" сильный решит проблемы и все снова будет хорошо, а слабый утонет. Слабые живут своей глупой жизнью полной страхов по поводу того что что-то случится, сильный же наслаждается сегодняшним днем. И даже если брать во внимания любовь(как самый попсовый смысл жизни), то что ты будешь делать тогда, когда тот, кого ты любишь, заболеет? Рассуждать на похоронах, что ваша любовь перенесла все невзгоды?


Егоїстичні міркування завжди керували і керуватимуть людством. Так вже біологічно склалося, що кожне живе створіння завжди прагне до сексу задоволення (і розмноження теж). І саме для цього всі створіння набирають силу, знищують слабких для покращення свого генофонду. І так проходить еволюція. За рахунок сильних, не слабких. Так, слабкі завжди лишалися помирати, даючи дорогу сильним. Але хіба ми не зупинили еволюцію? Хіба ми не перестали знищувати слабких? Раніше спартанці скидали слабких дітей зі скелі, щоб не псувати генофонд. А ви так зробите?  Наше суспільство перейшло з тваринного етапу на вищий. Ми лишаємо слабких живими, а отже маємо їм допомогати і далі. Не знаю, може це тому що я відношу себе до слабких людей, але я не думаю, що повернення до тваринного стилю життя нам допоможе. Потрібно вже звикнути, що ви баклажан людина і не бути бидлом з райончеГа принижувати тих, хто слабше за вас. Але навіть якщо ви слабкий і про вас піклуються, це всеодно не привід не прагнути до сексу(ніякої фантазії, правда?) САМОВДОСКОНАЛЕННЯ. ЯЯк пЯк казав відомий український поет "Ти знаєш, що ти людина?"...


Сила. І слабкість. Хто з вас може чітко визначити межу між цими поняттями? Ні, ви маєте повне право відносити себе як до слабких, так і до сильних (як це зробили хлопці в попередніх абзацах), але вказувати на інших з цими прикметниками не варто. Кажуть: "Слабка половина людства...". Про яку слабкість йдеться? Фізичну, розумову, моральну, духовну, матеріальну, яку? Ці речі кожен самостійно для себе визначає. Віднісши себе до будь-якої з категорій, ти себе наперед настроюєш на певний рівень твоєї боротьби з навколишнім світом.  Прагнути бути сильним в усіх можливих аспектах цього слова - це абсолютно природньо. Однак при цьому не варто забувати, що поруч з тобою - такі ж люди. Тому на шляху до свого зміцнення (розумового, фізичного, будь-якого) будь обережніше з тими, хто себе відніс до "слабких". Бо це і є сила.

Три абзаца про... меня

Темой моего первого поста, как бы нескромно это не было, буду я сам. Точнее моя деятельность в этом блоге. Мои заметки обязательно будут циничными, аморальными или провокационными поэтому заранее прошу думать перед тем как цитировать кого-нибудь. Попробуйте сначала подумать самостоятельно.

Я буду говорить нехорошие слова о том, что родители или учителя говорили вам почитать, любить и уважать. Однако смею вас заверить, любое высказывание будет логичным и аргументированным поэтому прежде чем писать яростные комменты, заранее прошу подумать, а являются ли они такими же логичными и аргументированными?

Особенно интересно будет почитать feedback. Не обещаю, что вам понравится, но интересно должно быть.

Три абзаци про... смертну кару

 Я не довго думав над темою для першого посту. Мабуть ця тема зовсім не хвилювала вас, як і мене, до недавнього часу. До мене вона прийшла, коли я сидів п'яний на лекції, яку читала одна з засновників організації, що бориться за відміну смертної кари у світі. Мабуть, не кожен зізнався іншим, що тема його схвилювала. Але насправді схвилювала кожного. І вже після лекції в коридорах червоного корпусу почали палати срачі, бійки і єресь дискусії на тему "Чи потрібна смертна кара в Україні". Я не писатиму своєї думки, я просто напишу всі за та проти.
   

  Мабуть, варто почати з фактів. Оскільки ми говоримо про сьогодення, то я опишу основні два способи зменшення населення законними методами. Перший і найпопулярніший - смертельна ін'єкція. Життя швидко і (можливо) безболісно витягують з злочинців дві речовини: пентотал (для обезболювання процесу) і хлорид калія (для, власне, вбивства). Оскільки професійні лікарі не мають права брати участь у цьому процесі (дядечко Гіпократ не одобрив), палачам створили спеціальні прилади, щоб влучити у вену. Що, в принципі не заважає їм вдало показувати віртуозну криворукість і все ж лишати пацієнту зайві 15 хвилин життя. Ну і звісно маестро електричний стілець. В теорії, нерви приреченого згорають  швидше, ніж передають сигнал, тому болю смертник не відчуває. Але видовище це лякаюче - очі бідолахи лускають, він починає пахнути смаженим м'ясом паленими екскрементами, не рідко випопрожнюється під час процесу, а іноді ще й мочиться, при цьому сеча випаровується від температури. Але, ніхто з клієнтів не скаржився, як не дивно. До 1947 року, коли смертник Віллі Френсіс сам показав поліцейським поломку у стільці, на якому не зміг померти. Бажання клієнта - закон: стілець полагодили, Віллі стратили. Гуманно, чи не так?
 

  Тепер що до соціального аспекту. Справа у тому, що в'язні, засуджені до довічного ув'язнення, не працюють. Не виконуючи жодних корисних функцій для держави, вони їдять і одягаються за
грощі платників податків. І останніх це неілюзорно напружує. Цим аргументують свою думку сторонники смертної кари. Інші протиставлять цьому цінність життя, подарованого природою. "Життя, данне Богом чи природою має право забирати лише Бог чи природа" казала жінка, яка втратила сина таким чином. Або те, що у нашій корумпованій державі дозвіл смертної кари приведе до диктатури. І звісно, більшість людей змінюють свою думку, коли під загрозу ставляться життя їх рідних та друзів. Загалом, ви маєте право на свою думку, і я хотів би побачити її в коментарях, адже від цього залежить наше майбутнє...

Три абзаци про... "Три абзаци"

Вітаємо усіх можливих майбутніх читачів цього блогу! Хотілось би написати пару слів про його концепт і що саме тут можна буде прочитати згодом; щоб вас заохотити.

"Три абзаци" - це концентрація усіх найщиріших, найрозумніших, найсправедливіших, найсмішніших, найдивніших, найцікавіших, коротше, абсолютно різних думок самих авторів блогу. Ми думаємо обмежувати себе, крім, звичайно обсягу постів (а саме, три абзаци), ще й окремою для кожного нового поста темою, котра буде вказана в назві. Більш ніяких правил та обмежень не планується. Отож, ласкаво просимо на сторінку вільних думок для вільних людей!

Ну і трохи слів про авторів та історію створення концепту. Поки що нас двоє. Вибір теми та періодичність публікацій, порядок публікування кожного з нас поки залишається не визначеним; цілком можливо це буде спонтанно. У всякому разі, це не так важливо. А придумалось це все так: було бажання писати, а обмежувати себе темою блогу - занадто грубо, тому і виникла ідея обмежити себе обсягом. Адже за статистикою читаються краще саме короткі та влучні пости. Сподіваємось, вам сподобається!