Три абзаци про... проблеми

У вас багато проблем? Ви страждаєте через це? Може ви - своя найбільша проблема? Ви з кимось ділилися своїми переживаннями? А тепер погляньте навколо. Це справді настільки серйозно?

Навколо сотні людей, що кричать про свої проблеми. Всі вони впевнені, що їх життя - жахливий набір стресу, негараздів та провалів. І звісно кожен з них страждає через це. Але чи варто страждати? Всі ви чудово знаєте, що існують люди, яким гірше. Голодуючи діти Африки, солдати, що воюють з терористами і студенти мех-мату - всі вони страждають більше за вас. Тоді чому ви думаєте, що ваші проблеми справді серйозні?



А може краще забити? Навіщо розриватися на погані дрібниці, якщо загалом життя прекрасне? Саме такою буде моя порада. Намагайтеся вирішити свою дрібну і незначущу( хоча вам може здатися, що це важлива проблема, але це не так), а не страждати через неї. Нервові клітини не відновлюються, і якщо ви будете багато нервувати - до сорока п'яти років у вас в голові замість мозку лишиться смердючий шматок лайна, не придатний для використання. То ж якщо у вас проблеми, поглянте об'єктивно. У вас немає ніякої проблеми крім психічної хвороби (але це вроджене). Забивайте!

Три абзаци про... тролінг

    Ви часто робите щось комусь на зло? Не тому, що ви на нього злі і не тому, що так вам вигідно. А просто тому, що вам приємно спостерігати за муками цєї людини, за обломом. Мабуть відповідь очевидна. А чому ви це робили?

Може це через те, що ви егоїстична бидлота? Навряд. Мабуть все ж в кожному з нас прокидається бажання самозатвердитись. Ми шукаємо шляхи для досягнення своєї мети і рано чи пізно їх знаходимо. Іноді ми жартуємо, іноді допомогають "пАнти", а іноді тролінг. Ви робите щось людям на зло і не боїтеся наслідків, чим затверджуєте себе, піднімаєте у власних очах. Хоча версію про егоїстичну бидлоту теж відкидати не варто.

Тоді питання у іншому: чи варто з цим боротися і як? Мабуть боротися з власним бажанням напаскудити комусь - марна справа. Тому я вам пораджу боротися з тими, хто робить щось вам на зло. Найкращий спосіб відбитися від тролінгу - ігнорувати його. Адже саме заради вашої реакції все те і робиться. То ж трольте, і не тролимі будете.

Три абзаци про... нових та старих друзів

Кажуть «однин старий друг кращий нових двох». Цікава приказка, але чи кожен може з нею погодитися? 




                                                                                          На світі 7 мільярдів людей і у всіх них є друзі (ну в крайньому випадку у більшості з них). Разом навчались, жили по сусідству, були колегами по роботі чи щось інше. Є старі – вірні, надійні друзі, проте час не стоїть на місці з’являються нові – цікаві, незвичні «новизна» одним словом. І буває так, починаєш помічати, що нова людина підходить тобі набагато більше ніж та інша, десь вона тобі ближча. Тут і починаються проблеми, ревнощі одних до інших, складається враження, що тебе намагаються розірвати на шматки (хоча це був би найпростіший вихід). Але це все нормально, таке буває і буває практично з кожним.                              


                         
Отож, що робити, проміняти старого друга на нових двох чи відмовитися від нових дружніх стосунків та притримуватися «старого та вірного»? кожен для себе вирішує сам. Хоча можливо просто не потрібно забувати давніх друзів, які були з вами «і в горі і в радості», але і від нових знайомств не варто відмовлятись. Старі друзі повинні залишатися у вашому житті, але зупинятися на цьому не потрібно, ще так багато людей, є ще так багато прекрасних особистостей. Старих не забувайте і нових заводьте. Багато друзів не буває.


                                                                                                               by  Irk@

Три абзаци про... невдалі жарти.

Люди навколо такі веселі. Чому? Тому що вони вміють бути такими. Тому що вони вміють жартувати і при носити цим радість. А ви вмієте?

Що ж робити, якщо відповідь - "ні"? Звісно ви можете застрелитися намагатися жартувати далі і далі, не втрачаючи надії на те, що хоч один з ваших жартів буде вдалим. І звісно отримати клеймо "лох" та жити з цим все життя. Або ви можете спробувати почитати відповідну літературу, вивчати харизму справді веселих людей і намагатися її наслідувати. Це справді може спрацювати (перевірено на людях).

Але все ж виходить не завжди. І тоді я можу порадити вам лише одне - будьте серйозними. Повірте, ви будете виглядати набагато адекватнішим (наскільки це взагалі можливо для такого невдахи), ніж якщо будете жартувати не вміючи. Людина, що не вміє жартувати і не намагається - розумна людина. Людина, що не вміє жартувати і жартує - лох.  

Три абзаци про... ігнор.

  Мабуть кожного з вас колись ігнорували. Таке неприємне відчуття, коли ви просто розриваєтесь, падаєте на коліна і просите лише крапельку уяви, а отримуєте лише мовчання. Іноді це вбиває вас сильніше, ніж образливі слова чи удари кулаками. Чому ж ігнор так сильно б'є по наших душах?

  Давайте подумаємо, в чому сенс цього явища? Іноді люди ігнорують вас, бо розуміють, що ваша реакція може  зробити їм боляче. Якщо вас ігнорують, то може проблема не в них, а в вас? Можливо ви надто гостро чи емоційно реагуєте. Можливо люди бояться ваших істерик. Але буває інакше - уявіть, що людина просто не хоче вас образити. Але і позитивно відреагувати на ваші дії вона не може. Що ж вона робить? Вона вас ігнорує. Отже тепер задумайтесь: якщо вас ігнорують, то може це на краще? Чи справді ви хочете уваги тієї людини?

А ще ігнор можна використовувати як зброю. Або як щит. Хочете образити когось? Не звертайте уваги на його спроби привернути увагу. Хочете здаватися впевненим в дискусії - ігноруйте провокації суперника. Хтось вас ображає? Ігнор. Хтось вас провокує? Ігнор. Вас намагаються критикувати? Ігнор, ігнор, ігнор...

Три абзаци про... примхи

 Примхи, або капризи - іноді незрозумілі потреби вашого розуму у якихось умовах. Вам потрібна гарна дівчина чи багатий хлопець, ви любите бути зверху чи хочете саме червону машину. У кожного є свої примхи, хоча іноді ми можемо їх побороти. Але чи потрібно? Чи варто вам стримувати власні бажання, хоча іноді і безпідставні, але все ж ваші?

Мабуть все ж варто себе стримувати. Погляньте навколо - ідеальних людей не існує. Якщо ви довго будете шукати собі дівчину з ідельною фігурою 90 60 90, то скоріше за все у вас взагалі ніколи не буде дівчини. Іноді потрібно радіти тому, що маєте. Краще синиця в руці, ніж гвіздок в дупі. Загалом, пам'ятайте - ви можете собі нашкодити, і жодне з ваших бажаннь не збудеться. Іноді варто притримати коней.


Але не завжди. Уявіть, що ви зовсім відкинули всі ті примхи. Уявіть, що з вами тепер набагато простіше спілкуватися, ви не вимагаєте від людей нічого. Класно? А тепер уявіть, що у вас дівчина, що важить двісті кілограм і має IQ макаки.Крім того, якщо ви не вимагаєте від людей високих якостей, вас дуже швидко почнуть використовувати. І тоді готуйтесь прожити життя безвольною маріонеткою в чужих руках жирної макаки. Ні, зовсім не класно. Тому шукайте межу між капризністю хворої королеви і безвольністю хлопчика на побігеньках. Балансуйте.

Три абзаца про... адаптацию

Когда нэмэстный приезжал к индейцам, то он курил их трубку мира, мазал лицо краской, вставлял куда-нибудь перо, танцевал их танцы и только сделав это все вождь садился с ним "перетерать базар". У американцев уже тогда была книга "Как стать индейцем за 90 минут", которая могла спасти чей-нибудь скальп при встрече с краснокожими. Это такой процесс социализации объясненный "на пальцах".

Когда вы приходите в новую компанию, не важно кто это - одногруппники, сотрудники или или участники клуба по интересам, то вы чужеземец, а они индейцы. Чтобы затесаться в коллектив вы занимаетесь собственной социализацией - снимаете кавбойскую шляпу, стягиваете пафосные сапоги со шпорами, мажете рожу, словом отказываетесь от всего того с чем вы туда приперлись и делаете все то, что принято там куда вы приперлись. Это дело важное и необходимое, так как стоит толпа чингачгуков и думает "свой\чужой?!". С детства сначала родители учат общечеловеческим ритуалам и обычаям: уступать бабулям место, выходить одетым, не хамить и прочие полезные правила чтобы чадо было "своим" среди других человеков, скажем макросоциума. А потом начинаются садики, школы, институты и еще куча микро-социумов которые навязывают каждому кто шляпу ковбойскую, кто томагавк в карман, а кто татуировку "За ВДВ". Это процесс неизбежный.

Но надо ли оно вам? Перед тем как идти к чингачгукам "адаптироваться" стоит конечно подумать "зачем?". То есть если вы считаете, что общение с ними чему-то вас научит и принесет пользу тогда конечно да, а если вы не считаете их "успешными" по какой-то своей внутренней шкале, то не пойти ли им нафиг?