Ще з дитинства нас з вами обмежували принципи. Бували принципи, нав'язані батьками, бували і направлені на суспільну думку... А бували і зроблені власноруч. Принципи бувають різні. У когось їх більше, у когось менше. У когось принципи непорушні, а хтось може ними знехтувати при потребі. А чи потрібні вони нам? Якщо потрібні, то чи всі? Які саме принципи нам допомогають у житті, а які є просто вантажем, що стримує наш розвиток? І чи можна ними нехтувати, якщо цього потребує ситуація?
Представим, что вам надо куда-нибудь поехать. Для этого вам нужна карта местности. Правильно выбранные принципы - это именно та карта, которая позволяет добраться туда, куда бы вы хотели попасть. И в каждый конкретный момент пути - не сбиться. Однако попасть в правильное место при неправильной карте - возможно только в мультиках. Выбирайте принципы с умом, и если вы в них уверенны, - никогда их не нарушайте.
Як на мене, принциповість - це круто. З одного боку, це власноруч встановлені для нас рамки, котрі стримують і водночас дають імпульс іти далі. А з іншого, по суті, принципи і визначають нас як окремих особистостей. Однак перегинати палицю у створюванні цих рамок аж ніяк не варто, бо тоді з життя зникне рух. Більш того, вважаю, що найкращий принцип з усіх існуючих - це допускати можливість поступитись своїми переконаннями.
