Три абзаци про... проблеми

У вас багато проблем? Ви страждаєте через це? Може ви - своя найбільша проблема? Ви з кимось ділилися своїми переживаннями? А тепер погляньте навколо. Це справді настільки серйозно?

Навколо сотні людей, що кричать про свої проблеми. Всі вони впевнені, що їх життя - жахливий набір стресу, негараздів та провалів. І звісно кожен з них страждає через це. Але чи варто страждати? Всі ви чудово знаєте, що існують люди, яким гірше. Голодуючи діти Африки, солдати, що воюють з терористами і студенти мех-мату - всі вони страждають більше за вас. Тоді чому ви думаєте, що ваші проблеми справді серйозні?



А може краще забити? Навіщо розриватися на погані дрібниці, якщо загалом життя прекрасне? Саме такою буде моя порада. Намагайтеся вирішити свою дрібну і незначущу( хоча вам може здатися, що це важлива проблема, але це не так), а не страждати через неї. Нервові клітини не відновлюються, і якщо ви будете багато нервувати - до сорока п'яти років у вас в голові замість мозку лишиться смердючий шматок лайна, не придатний для використання. То ж якщо у вас проблеми, поглянте об'єктивно. У вас немає ніякої проблеми крім психічної хвороби (але це вроджене). Забивайте!

Три абзаци про... тролінг

    Ви часто робите щось комусь на зло? Не тому, що ви на нього злі і не тому, що так вам вигідно. А просто тому, що вам приємно спостерігати за муками цєї людини, за обломом. Мабуть відповідь очевидна. А чому ви це робили?

Може це через те, що ви егоїстична бидлота? Навряд. Мабуть все ж в кожному з нас прокидається бажання самозатвердитись. Ми шукаємо шляхи для досягнення своєї мети і рано чи пізно їх знаходимо. Іноді ми жартуємо, іноді допомогають "пАнти", а іноді тролінг. Ви робите щось людям на зло і не боїтеся наслідків, чим затверджуєте себе, піднімаєте у власних очах. Хоча версію про егоїстичну бидлоту теж відкидати не варто.

Тоді питання у іншому: чи варто з цим боротися і як? Мабуть боротися з власним бажанням напаскудити комусь - марна справа. Тому я вам пораджу боротися з тими, хто робить щось вам на зло. Найкращий спосіб відбитися від тролінгу - ігнорувати його. Адже саме заради вашої реакції все те і робиться. То ж трольте, і не тролимі будете.

Три абзаца про... "Чужая трава зеленее"

«Чужая трава зеленее». На этом принципе строится психология более чем половины человечества. Почему-то нам намного легче думать, что сложись обстоятельства чуть-чуть иначе, все было бы гораздо легче, привлекательнее и нарядней. Каждый мечтал жить во времени, когда «люди друг друга уважали», когда «человека ценили за его внутренние качества» и тому подобное. Но было ли такое время вообще?

Как должно быть сложно прожить свою, уже начатую жизнь, постоянно думая, что родись ты на парочку десятилетей раньше, все было бы идеально. Конечно, можно ценить пятидесятые за отличную музыку, двадцатые за писательский бунт, но ведь, в принципе, что-то особенное есть в каждой эпохе!

Куда как логичней смотреть на ситуацию трезво. Если уж тебе так сильно не повезло, и ты живешь во времена «коррупции, войн и жестокости», почему бы не попытаться хоть что-то поменять в этом мире? В конце концов дейстовать хоть как-то, должно быть намного приятнее, чем просто жаловаться на судьбу и разглогольствовать о том, что ты человек не своего времени, и что «а вот тогда-то, я смог бы то-то». Смочь что-то сейчас и значит доказать как самому себе, так и своей злосчастной судьбе, что ты – хозяин своей жизни.

Три абзаци про... невдалі жарти.

Люди навколо такі веселі. Чому? Тому що вони вміють бути такими. Тому що вони вміють жартувати і при носити цим радість. А ви вмієте?

Що ж робити, якщо відповідь - "ні"? Звісно ви можете застрелитися намагатися жартувати далі і далі, не втрачаючи надії на те, що хоч один з ваших жартів буде вдалим. І звісно отримати клеймо "лох" та жити з цим все життя. Або ви можете спробувати почитати відповідну літературу, вивчати харизму справді веселих людей і намагатися її наслідувати. Це справді може спрацювати (перевірено на людях).

Але все ж виходить не завжди. І тоді я можу порадити вам лише одне - будьте серйозними. Повірте, ви будете виглядати набагато адекватнішим (наскільки це взагалі можливо для такого невдахи), ніж якщо будете жартувати не вміючи. Людина, що не вміє жартувати і не намагається - розумна людина. Людина, що не вміє жартувати і жартує - лох.  

Три абзаци про... відкритість

Що я можу розповісти вам про відкритість? Це річ вельми неоднозначна. З одного боку, це круто, коли є кому довірити певні свої думки (особливо того сорту, що ледь не протирають дірки в голові), адже психологічне розвантаження потрібне всім без винятку. Особисто ви, мій читачу, можете, мабуть, пригадати безліч випадків, коли ви довірялись друзям, розповідаючи про життєві складності, несподівані проблеми. Це приносить неабияке полегшення, чи не так?

І було б усе чудово, якби не маленьке «але» - людський фактор. Далеко не кожна людина допоможе вам у ваших проблемах гарною порадою чи особистим втручанням, або принаймні уважно і терпляче вислухає. Зате більшість оточуючих в такій ситуації із задоволенням одягнуть маску співчуття й розуміння, а потім використають ваші найпотаємніші секрети проти вас же. Тому – «будьте уважні та обережні».

Тоді, здавалось би, найефективнішим рішенням було би все тримати в собі, не довіряючись нікому. І справді – в багатьох випадках інкапсуляція рулить, та все ж зовсім не завжди. Інколи варто розслабитись і розповісти близькій людині те, що хвилює, а не ховати свої тривоги й переживання в дальні закутки свого розуму – від цього краще, як правило, не стає. Тож призначте зустріч із другом, сядьте зручніше і починайте розкривати свою стурбовану душу.

Три абзаци про... ігнор.

  Мабуть кожного з вас колись ігнорували. Таке неприємне відчуття, коли ви просто розриваєтесь, падаєте на коліна і просите лише крапельку уяви, а отримуєте лише мовчання. Іноді це вбиває вас сильніше, ніж образливі слова чи удари кулаками. Чому ж ігнор так сильно б'є по наших душах?

  Давайте подумаємо, в чому сенс цього явища? Іноді люди ігнорують вас, бо розуміють, що ваша реакція може  зробити їм боляче. Якщо вас ігнорують, то може проблема не в них, а в вас? Можливо ви надто гостро чи емоційно реагуєте. Можливо люди бояться ваших істерик. Але буває інакше - уявіть, що людина просто не хоче вас образити. Але і позитивно відреагувати на ваші дії вона не може. Що ж вона робить? Вона вас ігнорує. Отже тепер задумайтесь: якщо вас ігнорують, то може це на краще? Чи справді ви хочете уваги тієї людини?

А ще ігнор можна використовувати як зброю. Або як щит. Хочете образити когось? Не звертайте уваги на його спроби привернути увагу. Хочете здаватися впевненим в дискусії - ігноруйте провокації суперника. Хтось вас ображає? Ігнор. Хтось вас провокує? Ігнор. Вас намагаються критикувати? Ігнор, ігнор, ігнор...

Три абзаци про... рівність

У складі однієї сім'ї чи групи, одного клубу чи класу, всередині однієї маршрутки, одного вагону, в одному приміщенні, в одній черзі і так далі, - ми формально усі однакові. У всіх нас рівні права, рівні обов'язки. Проте в житті не буває все настільки чітко і конкретно. У чому ж справжній прикол цієї псевдо-рівності? 

Усі наші однакові можливості залежать занадто сильно від безлічі умов і обставин, щоб створювати єдиний механізм їх розподілу. До того ж, для кожного з нас усі рамки перестають існувати рівно тоді, коли ми цього починаємо хотіти. Тоді як можна зводити усе до однієї схеми, коли це - настільки індивідуально?

Що ж я хочу сказати? Лиш те, що, на мою думку, уся рівність міститься тільки у своїй формальності. І  ми всі давним-давно розуміємо, що можна наскільки завгодно нехтувати усіма рівними правами. Однак, я думаю, треба вміти бачити ті моменти, коли дійсно варто виявляти свою унікальність. Контроль свого визнання рівності пустим місцем - ось це і увесь прикол. 

Три абзаци про... примхи

 Примхи, або капризи - іноді незрозумілі потреби вашого розуму у якихось умовах. Вам потрібна гарна дівчина чи багатий хлопець, ви любите бути зверху чи хочете саме червону машину. У кожного є свої примхи, хоча іноді ми можемо їх побороти. Але чи потрібно? Чи варто вам стримувати власні бажання, хоча іноді і безпідставні, але все ж ваші?

Мабуть все ж варто себе стримувати. Погляньте навколо - ідеальних людей не існує. Якщо ви довго будете шукати собі дівчину з ідельною фігурою 90 60 90, то скоріше за все у вас взагалі ніколи не буде дівчини. Іноді потрібно радіти тому, що маєте. Краще синиця в руці, ніж гвіздок в дупі. Загалом, пам'ятайте - ви можете собі нашкодити, і жодне з ваших бажаннь не збудеться. Іноді варто притримати коней.


Але не завжди. Уявіть, що ви зовсім відкинули всі ті примхи. Уявіть, що з вами тепер набагато простіше спілкуватися, ви не вимагаєте від людей нічого. Класно? А тепер уявіть, що у вас дівчина, що важить двісті кілограм і має IQ макаки.Крім того, якщо ви не вимагаєте від людей високих якостей, вас дуже швидко почнуть використовувати. І тоді готуйтесь прожити життя безвольною маріонеткою в чужих руках жирної макаки. Ні, зовсім не класно. Тому шукайте межу між капризністю хворої королеви і безвольністю хлопчика на побігеньках. Балансуйте.

Три абзаца про... адаптацию

Когда нэмэстный приезжал к индейцам, то он курил их трубку мира, мазал лицо краской, вставлял куда-нибудь перо, танцевал их танцы и только сделав это все вождь садился с ним "перетерать базар". У американцев уже тогда была книга "Как стать индейцем за 90 минут", которая могла спасти чей-нибудь скальп при встрече с краснокожими. Это такой процесс социализации объясненный "на пальцах".

Когда вы приходите в новую компанию, не важно кто это - одногруппники, сотрудники или или участники клуба по интересам, то вы чужеземец, а они индейцы. Чтобы затесаться в коллектив вы занимаетесь собственной социализацией - снимаете кавбойскую шляпу, стягиваете пафосные сапоги со шпорами, мажете рожу, словом отказываетесь от всего того с чем вы туда приперлись и делаете все то, что принято там куда вы приперлись. Это дело важное и необходимое, так как стоит толпа чингачгуков и думает "свой\чужой?!". С детства сначала родители учат общечеловеческим ритуалам и обычаям: уступать бабулям место, выходить одетым, не хамить и прочие полезные правила чтобы чадо было "своим" среди других человеков, скажем макросоциума. А потом начинаются садики, школы, институты и еще куча микро-социумов которые навязывают каждому кто шляпу ковбойскую, кто томагавк в карман, а кто татуировку "За ВДВ". Это процесс неизбежный.

Но надо ли оно вам? Перед тем как идти к чингачгукам "адаптироваться" стоит конечно подумать "зачем?". То есть если вы считаете, что общение с ними чему-то вас научит и принесет пользу тогда конечно да, а если вы не считаете их "успешными" по какой-то своей внутренней шкале, то не пойти ли им нафиг?

Три абзаци про... звички

  У вас є звички? Навіть якщо ви скажете "ні", це самообман. Спробуйте хоча б день приділити цьому увагу, і ви побачите - ви чи то чухаєте дупу потилицю, чи постукуєте пальцями по парті, чи просто повторюєте одне слово багато-багато-багато-багато разів. Таке буває з усіма, і називається це - умовний рефлекс. Більшість звичок не сильно впливають на наше життя. Ну погляньте - на що впливає звичка говорити слово "блін" у житті слюсаря? І якщо серед дрібних рефлексів і є ті, що впливають на щось (уявіть - політик говорить слво "блін" у камеру стопіЦот разів), то їх мало. Проте є і набагато більш впливові звички.


Наприклад, залежність від будь-яких речовин. Будь яка залежність сковує вас морально, матеріально і фізіологічно. Звісно навіть погані звички не являються критичними, якщо людина має змогу їх задовольняти. Але як тільки у людини не вистачає грошей на блек-джек і шльондр цигарки чи наркоту, проявляються цікаві проблеми. Ломка. І ось тоді ваше життя втрачає будь яку радість, все відходить на другий план, і скоріше за все після довгих стражданнь смерть ділить вас на нуль. Справедливо. Але якщо ви можете забезпечувати себе і контролювати, то як каже відомий жарт: "А ви знаєте, що якщо б ви не почали курити у двадцять років, то грошей, які б ви зекономили, вистачило на он той хмарочос? - сказав борець за здоров'я. - А ви курите? - спитав чоловік - Ні! - відповів борець. - А є у вас хмарочос? - запитав чоловік, на що борець за здоров'я зніяковіло відповів "Ні" - А я курю, і хмарочос мій - сказав чолов'яга і підпалив цигарку".   Вибір за вами.

Але звички не такі злісні, якими їх описують бабусі під під'їздами, і клеймо "людина-звичка" може бути і гордісттю. Візьміть, наприклад, звичку прокидатися на світанку, чи перевіряти пошту. Люди, які звикли обертатися у людних місцях не раз так рятували свої дупи гаманці. Але в будь якому разі врахуйте: якщо ви вирішили "завести" якусь звичку, то подумайте, чи зможете ви її контролювати і чи не перетворить вона ваше життя на смерть жахливі муки. Спробуйте написати в коментарях, на вашу думку, свою найкращу і найгіршу звичку. Буду дуже вдячний.

Три абзаци про... дискусії.

Чи вмієте ви сести дискусію? Чи часто ви відчували себе переможцем? А чи бувало таке, що хтось  знищував ваш авторитет в очах інших? Адже вести дискусію і справляти враження на оточення та опонента це справжнє мистецтво.

Найбільшу роль грає продумування, планування і контроль. Не піддавайтесь спонтанним емоціям. Якщо раптом ви відчуваєте щось і збираєтеся це виразити, то спочатку прокрутіть це в голові і проаналізуйте, чи піде це вам на користь. Але не варто позбавлятися емоцій зовсім. Адже людина, що говорить сухо і без емоцій виглядає так, наче і сама не вірить у сказане собою. Головне - контролюйте виділення адреналіну.

При надмірному рівні адреналіну зони мозку, що відповідають за логіку, діють повільніше. Отже, що потрібно для того, щоб впевнено почуватися у кожній дискусії? Самоконтроль. Спробуйте говорити спокійно, навіть якщо ваш "суперник" вже виводить вас із себе. Більше того, провокуйте його, щоб він зірвався. Самоконтроль під час конфліктів відіграє більшу роль, ніж навіть наявність аргументів. Спробуйте жартувати тоді, коли суперник нервується. Можете підмічати кожну його помилку, вказувати на кожну неточність чи суперечливий момент. Люди сприймуть як переможця того, хто впевнено стоятиме на ногах а не того, у кого більше аргументів (як не дивно) А якими трюками ви користуєтесь у дискусіях?

Три абзаци про... підтакування

I don't know the key to success, but the key to failure is trying to please everybody.

Bill Cosby

Усі давно зрозуміли, що пристосування - це те, що допоможе (вижити) у скрутний момент. Взяти хоча би банальний приклад з небезпекою на дорозі: навіть якщо дозволено йти, а хтось там жене прямо на тебе не за правилами, то навряд чи ти продовжиш рух лише заради справедливості чи вірності власним принципам. Або візьмемо інший життєвий приклад: студент і викладач. Що б він тобі там не казав, тримаючи твою заліковку у руках, беручись щось у ній писати, ти будеш лише кивати головою і ні в якому разі не йтимеш на конфлікт.

Проте, заждіть, чи завжди такий сліпий конформізм вигідний? Коли ж ти сам думатимеш і діятимеш? Погоджуючись з кожним своїм попередником, твоя думка набуде лише вигляду синтезу усіх чужих слів, причому ніякого відсіювання: банальна невпорядкована мішанина. Ті, хто постійно погоджується з чужими думками, схожі на тих, хто має звичку ті думки заперечувати. Часом здається, що такі люди просто не мають власних ідей у голові і саме тому мусять спиратись на усе готове: так же легше.

Однак я вважаю, що виражатись по-своєму завжди приємніше. Лише стираючи усі слова автора і маючи перед собою саму тільки тему, можна створити дійсно гарні та натхненні шедеври у словесній формі. Окремо висвітліть для себе моменти в житті, коли не підтакнути вкрай небезпечно, а так - завжди кажіть все, що на думці. 

Три абзаци про... релігію

«	You wanna make real money, you gotta start a religion!	»
— Lafayette Ronald Hubbard

Релігія. Дивовижний прояв еволюції мозку людини. Дивовижна психологічна структура. Скільки життів було покладено  у її фундамет, скільки крові було пролито для її відстоювання... А головне, за що саме? Хрестові походи, війни з протестантами, походи на мусульманські міста... Мільйони смертей. Ця унікальна психологічна структура керує людьми так, як хочуть ті, хто вміють її використовувати. Давайте спробуємо проаналізувати причину такого успіху!

Ви не раз могли читати, що людина є єдиною твариною на землі, що може задумуватись над духовними проблемами. Отже з часом, під дією еволюції, розміри нашого мозку переросли наші потреби, і вільне місце почали займати роздуми. Загалом, дуже цікаво спостерігати за розвитком роздумів: поява віри у вдачу => віра у те, що вдачу щось приносить => пояснення природніх явищ => присвоювання всього цього духам чи богам => oб'єднання богів у одного Бога, з більш продуманим моральним сенсом => централізація основних релігії, придушення тих, що не змогли розвиватися. Отже, ми сміливо можемо назвати релігію побічним ефектом нашої еволюції. І економіки (дивіться епіграф)...

Адже якщо б релігія не була комусь вигідною, вона б вже давно впала під тиском науки, чи не так? У всі часи релігія була найкращим інструментом для отримання влади. Ватикан, Папа - скільки ми бачили проявів цього? Просто завжди були люди, що вміли скористатися ситуацією. На щястя, релігія вже здає свої позиції перед наукою. В 1992 році Ватикан визнав, що Земля не є центром всесвіту. Правда хлопці йдуть в ногу з часом? Загалом, перед тим, як поставити собі статус вконтакті "християнин", подумайте над двома речами: а вами точно ніхто не маніпулює (наприклад, стереотипи) і чи справді ви дотримуєтесь правил, які диктує ваша релігія. Якщо ні, то ваші слова порожні так само, як і ваша голова.  

По абзацу від кожного про... знаходження себе

Здавалось би, чи може існувати щось, що можна було швидше знайти? Але ж буває таке, коли, наприклад, шукаєш окуляри, а вони в тебе на носі. Саме тому виникають такі питання, як "Де я?", "Навіщо я це роблю?", "За що мені таке?", "Яка моя мета в житті?", "Що мені робити?" і т.д. Не знаю, скільки там відсотків людей впевнено скажуть, що знайшли себе, але знаю точно, що це - особиста справа кожного. Певно, якщо робити те, що подобається, можна пошвидше розібратись з усіма тими питаннями. Хм, чи може гугл допоможе?

А як саме шукати себе? Чи є спосіб, алгоритм? Навряд. Скоріше за все ви самі зрозумієте свою жалюгідність, ким ви є. А чи варто? Чи є якась доля? Можливо, ми вже з народження приречені на рабство щось, і зійти з прокладеної долею дороги неможливо. Не хочу в це вірити. Я вірю, що ми самі собі прокладаємо шлях. І живемо так, як самі хочемо. Хтось живе заради родини, хтось - заради себе. Хтось будує кар'єру, хтось - дружбу. Але якщо вже щось для себе будуєте, то ви знайшли себе, вітаю.

Себя нельзя найти, себя можно только создать. Что такое "себя" в 16 лет? Это результат точек зрения(т.е. влияния) семьи, друзей и т.д. Иногда это лестница наверх, иногда это якорь. В какой-то момент надо трезво оценить, что есть ты, а что лишнее и чего не хватает. Возьмите 3х ближайших людей из вашего окружения. Почти любой параметр, будь то красота, здоровье или финансовое благополучие будет средним арифметическим этих людей. А выбирая этих людей вы и создаете себя.

Три абзаца о патриотизме

Кто такой патриот? Почему образ патриота Украины это всегда такой чувак в вышиванке шпрехающий на украинском языке, с преданным блеском в глазах по отношению к УПА и с ненавистью к маскалям, который собирается жить и умереть за эту страну, страшно волнуется вопросами независимости? Что за бред?

На самом деле это самый простой способ подмазаться. Зачем оценивать картину в целом и с разных точек зрения, если можно просто выключить мозг и рычать из будки при звуках русской речи. Патриоту показывают портрет Путина, патриот: "Гав-гав". Патриоту говорят "в кинотеатрах перевод поменяют на русский" - пена изо рта. Патриоту говорят УПА он стоит по стойке смирно, а голове играет "Вже вечер вечоріє, повстаньське серце б'є".

Но если у патриота спросить, а что собственно лично он сделал для этой страны, то начинаются большие сложности. Так зачем тогда вообще лезть под все эти клише, лишь бы избежать необходимости думать?

Три абзаци про... насолоду.

Ви колись відчували наслоду? Що це таке? Ви можете пояснити, дати чітке означення? Хоч з якоїсь точки зору? Ви мабуть вже знаєте, що саме насолода керує нашими життями. Ми розмножуємось, тому що секс приносить насолоду, їмо, тому що смак приносить нам насолоду... Загалом, якщо природа хоче. щоб ми щось зробили, вона робить це приємним. Але ми навчилися зупиняти її - винайшли презервативи, щоб отримувати насолоду без розмноження, виділили речовини, що приносять насолоду і без їжі, зробили насолоду штучною. Користь від цього зникла, але насолода продовжує правити нашими життями. Наркотики, алкоголь, секс, кохання... А вся справа у біології.

Дослід на пацюках у свій час відкрив вченим очі. Мелнькому пацюку в голову вмонтували дроти, що активували зону мозку, що відповідає за насолоду. Інші кінці дротів приєднали до перемикача таким чином, що стоячи на плитці дроти активували насолоду. Спочатку тваринка випадково помічала насолоду, проходячи через плитку. Але з часом збагнула, що отримує максимальну насолоду на цій плитці. Насолода була на стільки сильною, що з часом пацючок став залежним від цього. Він почав жити лише на тій плитці. Він не відлучався на їжу, адже він вже мав насолоду більшу, ніж від їжі. Бідолашний не розумів, що ця насолода штучна і користі не несе, і помер з голоду на плитці. Помер від насолоди, хіба не мрія?

Ви можете брехати собі, казати, що не заради насолоди робите хороші вчинки, допомогаєте іншим, кохаєте... Але саме насолода керує вашим життям. Ще з народження ви падаєте у її міцні сіті, зплетені природою і заковані людиною.  То чи варто чинити опір?

Три абзаци про... розуміння

Скільки разів за день ми стикаємось з непорозуміннями? Від неправильного прийнятого замовлення в буфеті до помилкового трактування чийогось погляду чи жесту. А в чому ж, власне, проблема? І чия вона? І чи є вона?

Бувають проблеми фізичного характеру: недочув, недобачив, недоказав, недописав, недопоказав, недовідчув, недоігнорив, недочитав, недоробив, недосподівався, недостарався. Кого винити? Адже такі речі відбуваються нестерпно часто, і ми їх майже ніколи не помічаємо. А з іншого боку, дійсно, навіщо ускладнювати собі життя цими зайвими поясненнями і переживаннями? Хіба мало явних проблем, щоб шукати уявні?

Неможливо передбачити усе наперед. Ти неправильно зрозумів одну людину, а та сама людина вже неправильно зрозуміла когось іншого. Підстрахуватись так, щоб от кожен тебе розумів, як самого себе, складно вже тому, що часом і закутки власного світу здаються загадковими. І тут аж ніяк не допоможе те, наскільки добре ви знаєте когось. Єдиний мій сухий рецепт: завжди кажіть все, як є. Ніколи не можна настільки зневажати людину, щоб приховувати власні до неї почуття. Та й замовчувати варто лише тоді, коли цього вимагає ввічливість, ніщо більше. А для чого потрібні натяки? Яка їх функція у нашому житті? Породжувати непорозуміння? Дуже треба. І навіщо боятись, що про тебе подумають? Ймовірно, що вони просто тебе не зрозуміють. І прагнути цього розуміння від кожного - марна справа. Отож кажи, як є і ніколи не думай про інше.