Три абзаци про... невдалі жарти.

Люди навколо такі веселі. Чому? Тому що вони вміють бути такими. Тому що вони вміють жартувати і при носити цим радість. А ви вмієте?

Що ж робити, якщо відповідь - "ні"? Звісно ви можете застрелитися намагатися жартувати далі і далі, не втрачаючи надії на те, що хоч один з ваших жартів буде вдалим. І звісно отримати клеймо "лох" та жити з цим все життя. Або ви можете спробувати почитати відповідну літературу, вивчати харизму справді веселих людей і намагатися її наслідувати. Це справді може спрацювати (перевірено на людях).

Але все ж виходить не завжди. І тоді я можу порадити вам лише одне - будьте серйозними. Повірте, ви будете виглядати набагато адекватнішим (наскільки це взагалі можливо для такого невдахи), ніж якщо будете жартувати не вміючи. Людина, що не вміє жартувати і не намагається - розумна людина. Людина, що не вміє жартувати і жартує - лох.  

Три абзаца про... адаптацию

Когда нэмэстный приезжал к индейцам, то он курил их трубку мира, мазал лицо краской, вставлял куда-нибудь перо, танцевал их танцы и только сделав это все вождь садился с ним "перетерать базар". У американцев уже тогда была книга "Как стать индейцем за 90 минут", которая могла спасти чей-нибудь скальп при встрече с краснокожими. Это такой процесс социализации объясненный "на пальцах".

Когда вы приходите в новую компанию, не важно кто это - одногруппники, сотрудники или или участники клуба по интересам, то вы чужеземец, а они индейцы. Чтобы затесаться в коллектив вы занимаетесь собственной социализацией - снимаете кавбойскую шляпу, стягиваете пафосные сапоги со шпорами, мажете рожу, словом отказываетесь от всего того с чем вы туда приперлись и делаете все то, что принято там куда вы приперлись. Это дело важное и необходимое, так как стоит толпа чингачгуков и думает "свой\чужой?!". С детства сначала родители учат общечеловеческим ритуалам и обычаям: уступать бабулям место, выходить одетым, не хамить и прочие полезные правила чтобы чадо было "своим" среди других человеков, скажем макросоциума. А потом начинаются садики, школы, институты и еще куча микро-социумов которые навязывают каждому кто шляпу ковбойскую, кто томагавк в карман, а кто татуировку "За ВДВ". Это процесс неизбежный.

Но надо ли оно вам? Перед тем как идти к чингачгукам "адаптироваться" стоит конечно подумать "зачем?". То есть если вы считаете, что общение с ними чему-то вас научит и принесет пользу тогда конечно да, а если вы не считаете их "успешными" по какой-то своей внутренней шкале, то не пойти ли им нафиг?

Три абзаци про... насолоду.

Ви колись відчували наслоду? Що це таке? Ви можете пояснити, дати чітке означення? Хоч з якоїсь точки зору? Ви мабуть вже знаєте, що саме насолода керує нашими життями. Ми розмножуємось, тому що секс приносить насолоду, їмо, тому що смак приносить нам насолоду... Загалом, якщо природа хоче. щоб ми щось зробили, вона робить це приємним. Але ми навчилися зупиняти її - винайшли презервативи, щоб отримувати насолоду без розмноження, виділили речовини, що приносять насолоду і без їжі, зробили насолоду штучною. Користь від цього зникла, але насолода продовжує правити нашими життями. Наркотики, алкоголь, секс, кохання... А вся справа у біології.

Дослід на пацюках у свій час відкрив вченим очі. Мелнькому пацюку в голову вмонтували дроти, що активували зону мозку, що відповідає за насолоду. Інші кінці дротів приєднали до перемикача таким чином, що стоячи на плитці дроти активували насолоду. Спочатку тваринка випадково помічала насолоду, проходячи через плитку. Але з часом збагнула, що отримує максимальну насолоду на цій плитці. Насолода була на стільки сильною, що з часом пацючок став залежним від цього. Він почав жити лише на тій плитці. Він не відлучався на їжу, адже він вже мав насолоду більшу, ніж від їжі. Бідолашний не розумів, що ця насолода штучна і користі не несе, і помер з голоду на плитці. Помер від насолоди, хіба не мрія?

Ви можете брехати собі, казати, що не заради насолоди робите хороші вчинки, допомогаєте іншим, кохаєте... Але саме насолода керує вашим життям. Ще з народження ви падаєте у її міцні сіті, зплетені природою і заковані людиною.  То чи варто чинити опір?

По абзацу від кожного про... нащадків

Діти. Квіти життя чи збірники проблем? Чи є продовження роду обов'язком кожного? Я особисто бачив усі сторони цього під час розвитку молодшої сестри. Це вражає. Чому люди так люблять малят? Чому секс приємний? Це пов'язано з нашою біологією. Всі тварини (включаючи і таку бидлоту, як ми) генетично настроєні на продовження свого роду. Якщо дивитися з біологічної точки зору, то це буквально сенс життя кожного. Але з іншого боку люди вже давно подолали всі закони живої природи, перетворивши їх на застарілі стереотипи. І багато з них відсунули тему розмноження далеко від себе, поставивши нові, більш приємні і менш сковуючі речі. То чи варто йти приємним шляхом, чи краще слідувати законам природи, щоб в старості жити з думкою, що життя прожите не марно? Вибір за вами.

Экзистенциальная психология говорит, что дети это последний способ родителей рассчитаться с жизнью и достичь тех целей, которых они не успели достичь. Это по большому счету и есть первопричина конфликта поколений. Но детей делать надо вовремя. То есть оптимальный момент, это когда семья уже твердо стоит на ногах в материальном плане и в долгосрочной перспективе. Также не стоит делать потомков от большой любви, это должен быть продуманный рациональный выбор. Моя одноклассница недавно родила. Отличная семья - папа с мамой тусуют в Саксоне на пенной вечеринке, а старшее поколение нянчит ребенка. Не экономьте на контрацепции и делайте детей вовремя.

Можете називати мене наївною, але одним з найголовніших завдань в житті я вважаю саме виховати дітей. Кому потрібні будуть твої гроші, чи твоя успішна кар'єра, чи твої посиденьки в клубах? А в дітях, вважаю, можна побачити те, чого не буде деінде. Це як вдало інвестувати усе те, чого ти добився раніше. Крім того, "працюючи" над цим правильно, можна побачити, як твої інвестиції вдосконалюються. Найсправедливішим показником прожитого мною життя будуть саме мої діти. І час народження, кількість дітей чи інші умови, я впевнена, будуть найвдалішими. Бо інакше неможливо.

Три абзаци про... спосіб життя.

  На холодній мокрій вулиці в центі міста можна побачити різних людей. Священник з Біблією в руках поспішав до церкви, щоб віддати ще один день Богу. І був щасливий від цього. Він віддав все життя Богу, в якого вчитель, що проходив повз, навіть не вірив. Він просто отримував насолоду від того, що передавав свої знання дітям. А жінка, що купувала моркву неподалік, віддавала дітям все своє життя. І це робило її щасливою. Аж ніяк не міг її зрозуміти дідусь, що спав на траві неподалік., адже йому щасття приносила лише пляшечка горілки. Через дорогу переходив хлопець, який кайфував від кількості адреналіну в крові після нової порції акробатичних трюків на даху. Біля нього проїхав байкер, що ніколи не мав нічого, крім свободи. Вона і була для нього щастям. Зі спокоєм у погляді на байкера глянув старий чолов'яга, що все життя присвятив грошам, і тепер був щасливим. Такі різні способи життя обрали собі ці люди, який же з них правильний?

Ви мабуть сидите і подумки питаєте, навіщо я написав цю х*йню історію? Мені просто цікаво, який спосіб життя оберете ви? Йтимете по давно протоптаній доріжці "школа->ВНЗ->Робота з паперами->Вища посада роботи з паперами->родина->венеричні захворювання->жалюгідна смерть від старості."? А як вчинити правильно? Що робити взагалі? Заради чого жити? Моя відповідь однозначна (ні, не секс) - заради насолоди. Якщо те, що ви робите, приносить вам насолоду - ви обрали правильний шлях.



Якщо ж ви відчуваєте, що ваша робота паскудна, родина набридла, а останні хвилини відпочинку ви витрачаєте на мастурбацію хатні проблеми, вітаю - ви просрали своє життя. Я вам геть більше скажу - більшість з вас таки просре це кляте життя, так і не отримавши щастя. Є мільйони способів втратити свій шанс стати щасливим. Тому моя вам порада - обирайте ВНЗ, який вам подобаються, роботу, яка принесе вам задоволення, жінку/чоловіка, з якою/яким будете щасливі. Життя всього одне (і те не складно вкоротити), тоді чому б не пожити для себе?

По абзацу від кожного про ... суперечності поколінь

"Поживеш з моє, - дізнаєшся!"; "А в мої роки все було не так..." - кажуть одні. "Все вже змінилось."; "Зараз це - нормально." - інші. І обидві сторони кричать в унісон: "Ти не розумієш...". Так в чому ж корінь усіх суперечок поколінь? Невже розуміння, а навіть з великою різницею у віці, - це утопія? Як на мене, одні вважають себе досвідченішими, і не безпідставно, а інші вважають, що часи змінились настільки, що той досвід інших вже не цінний, та й самі вони краще знають. А у мене рецепт один, особливо для молодих поколінь - насамперед повага. Бо якщо, наприклад, мої внуки не будуть поважати мене в мої похилі роки, то знатиму, що прожила життя дарма. Ніякого тобі "вдалого інвестування"...

Що таке характер людини? Що таке її спогади, досвід, думки? Відповіть ховається у вашій пустій голові. Це ваш мозок. Невелика кулька містить у собі всю вашу особистість. А складається він з нервових клітин. Вони старіють і відмирають, приймають нові функції або тонуть в крові від алкоголю. Не роблять вони лише одного - не відновлюються. Тому з віком їх стає все менше, розумові здатності людини зменшуються. Але досвід - росте. Нічого не стоїть на місці, люди міняються. Умови виховання змінюються, характер виховання міняється. І мені лячно від однієї лише думки про Джастіна Бібера те, якими дідусями і бабусями будемо ми.

Есть такая корпоративная шутка "Умирают не на пенсии, а от пенсии". А известный философ Григорий Сковорода сказал "Когда голова не занята делом, она занята дурью". Конфликт поколений есть уже потому, что время идет - все меняется. Но конфликт с бабулей, смотрящей дом2 и сериалы и конфликт с "корпоративным" дедушкой это две большие разницы.