Три основных принципа моей жизни

Первый принцип:"Везет тому, кто сам себя везет"

В теории вероятности есть такая штука - математическое ожидание, это среднее значение случайной величины. Когда его считают, вероятность события умножают на его "значительность". Если математическое ожидание отрицательное, то суммарная вероятность и значительность плохих событий больше, чем хороших. Почему казино всегда выигрывает? Потому что у него положительное матожидание. Да, есть счастливчики, которым везет сорвать джекпот (из них немногие доезжают с этими деньгами домой). А скольким не везет? Случайная удача может раз-другой кому-то помочь, но на большом отрезке времени(всю жизнь) это не спасет, только труд - только хардкор.

Второй принцип:"А что такое плохо?"

На все случаи жизни у меня есть фраза "А ведь в это время я мог проснутся в ванной со льдом где-то в мотеле в Мексике и перед глазами будет табличка "спасибо за вашу почку"", что вроде и плохо, но и это еще не конец и мы еще поборемся. В 99,9% случаев все не так плохо, как кажется. И вопрос в масштабе. Для какого-то заучки 3 по зачету это повод для суицида, а для прожженного шулера угроза жизни повод для Яо Минь фейса, ну а с точки зрения голодного африканского ребенка они оба идиоты и их проблемы смешны и незначительны. А теперь понимая всю относительность слова "плохо", можно быть только оптимистом.

Третий принцип:"Just do it".

Предположим вам надо забить гвоздь. Это ваша работа. От того забьете вы его или нет напрямую зависит ваша жизнь и вашей семьи. Вы можете плохо относится к гвоздю, можете хорошо. Но его надо забить. Хотя "надо" - это тоже относительно. Вы всегда можете пойти жаловаться на гвоздь, обсудить эту проблему с друзьями, искренне переживать по этому поводу. Но все это никак не влияет на забитость гвоздя. Значение имеет только результат, а эмоциональная вовлеченность это вредно.

По абзацу від кожного про... самоконтроль

Що, якщо ми могли б сказати собі : "Ось так роби, а цього - уникай." і дотриматись цього на усі 100%? Тоді б я запросто завжди приходила завчасу, здавала б усе на відмінно, підтримувала би з кожним знайомим приятельські стосунки, ніколи б не помилялась; а ще, думаю, у мене б узагалі не було проблем. Занадто ідеально? Дійсно, бо цього варто прагнути, знаючи, що цілковитої бездоганності не досягти. Але як навчитись слухати себе? Чому так важко контролювати власні думки, слова, дії, примхи чи образи? Чому не завжди виходить дотриматись своїх обіцянок? Звичайно, усіх відповідей я не знаю. Тільки знаю, що "ключиком" у самоконтролі є власне бажання. Щось не виходить - значить, ти цього просто не хочеш...

...Або у тебе руки з дупи. При бажанні можна зробити все, але багато чого можна зробити і без нього. Самоконтроль можна виховувати, тренувати. Самоконтроль можна отримати генетично. І головне - розуміти, що тобі від цього стане краще. Але врахуйте - якщо самоконтролю буде забагато, то є загроза перетворитися на козенятко беземоційну машину для праці. Шукайте межу і не втрачайте голову. 

Между раздражителем и реакцией человека на него лежит свободная воля. Эту простую истину сформулировал и описал психиатр будучи заключенным в концлагере, который пережил все его ужасы и вышел оттуда адекватным, нормальным человеком. Именно самоконтроль отличает вас от собаки, например. Эксперимент Павлова: загорается лампочка - собака хочет жрать. Вам наступают на ногу - вы орете. Есть разница? Самоконтроль определяет то, как вы живете. Собака хочет жрать - бежит к миске, хочет пить - бежит к речке. Проблема огромной толпы народа в том, что она хочет жить как человек, размышляя категориями собаки. А насколько вы контролируете себя и свою жизнь?

По абзацу від кожного про... ваш внутрішній світ

Багатий внутрішній світ в ілюстраціях Олексія Курбатова

Людина - дуже цікавий вид. Справа в тому, що людина, на відміну від всіх інших студентів тварин, може мислити, чим активно й користується. І саме тому у вас всередині повно різноманітних органів думок, що разом утворюють вашу особистість. Не сумнівайтеся, там є дуже багато цікавого. Там є, що показати людям, є, чим похвалитися. І не варто тримати це в собі, приховувати від інших. Але ж в середині вас також є повно дивовижно прискорбного лайна, яке взагалі не варто згадувати. ДОСИТЬ ПОКАЗУВАТИ ЙОГО ВСІМ, покажіть це лише тим, хто точно зможе з цим змиритися. Але як відрізнити лайно від цукерки, як здогадатися, що можна показувати, а що - ні? І кому?..

Внутренний мир это фотография внешнего, которую каждый фотошопит по своему. Но удивительный парадокс: в 95% случаев внутренний мир богаче у тех, кто наблюдает за жизнью, а не ей живет. У писателей, художников, психов и философов богатство внутреннего мира зашкаливает, кипят страсти; душевные муки, излитые на листок бумаги, или мольберт поражают красотой при полной пассивности "в реальном мире". В то время как среднестатистический бизнесмен или спортсмен прост, как угол дома, и у него нет особо времени на внутренние переживания. Думающий кактус на окне и вечно бегущая вперед антилопа одинаково глупы.

Кажуть: "Багатий внутрішній світ". Але ж це означає лише банальну зацікавленість людини, котра виражається, про конкретну інші особу. Якщо комусь твоє "я" здалось нецікавим і "небагатим", то просто не твоя це людина та й все, дарма гаяти час. Адже ми всі страшенно різні, у кожного в голові свій винятковий вид тарганів. І немає сенсу вдавати з себе іншого, годуй тих комах і далі, якщо хочеш. Так само вирішуй, наскільки щирим бути з ким-небудь. От вам і відповідь на всі питання у першому абзаці: "Вирішуй сам!"

Три абзаци про... релігію

«	You wanna make real money, you gotta start a religion!	»
— Lafayette Ronald Hubbard

Релігія. Дивовижний прояв еволюції мозку людини. Дивовижна психологічна структура. Скільки життів було покладено  у її фундамет, скільки крові було пролито для її відстоювання... А головне, за що саме? Хрестові походи, війни з протестантами, походи на мусульманські міста... Мільйони смертей. Ця унікальна психологічна структура керує людьми так, як хочуть ті, хто вміють її використовувати. Давайте спробуємо проаналізувати причину такого успіху!

Ви не раз могли читати, що людина є єдиною твариною на землі, що може задумуватись над духовними проблемами. Отже з часом, під дією еволюції, розміри нашого мозку переросли наші потреби, і вільне місце почали займати роздуми. Загалом, дуже цікаво спостерігати за розвитком роздумів: поява віри у вдачу => віра у те, що вдачу щось приносить => пояснення природніх явищ => присвоювання всього цього духам чи богам => oб'єднання богів у одного Бога, з більш продуманим моральним сенсом => централізація основних релігії, придушення тих, що не змогли розвиватися. Отже, ми сміливо можемо назвати релігію побічним ефектом нашої еволюції. І економіки (дивіться епіграф)...

Адже якщо б релігія не була комусь вигідною, вона б вже давно впала під тиском науки, чи не так? У всі часи релігія була найкращим інструментом для отримання влади. Ватикан, Папа - скільки ми бачили проявів цього? Просто завжди були люди, що вміли скористатися ситуацією. На щястя, релігія вже здає свої позиції перед наукою. В 1992 році Ватикан визнав, що Земля не є центром всесвіту. Правда хлопці йдуть в ногу з часом? Загалом, перед тим, як поставити собі статус вконтакті "християнин", подумайте над двома речами: а вами точно ніхто не маніпулює (наприклад, стереотипи) і чи справді ви дотримуєтесь правил, які диктує ваша релігія. Якщо ні, то ваші слова порожні так само, як і ваша голова.  

По абзацу від кожного про... знаходження себе

Здавалось би, чи може існувати щось, що можна було швидше знайти? Але ж буває таке, коли, наприклад, шукаєш окуляри, а вони в тебе на носі. Саме тому виникають такі питання, як "Де я?", "Навіщо я це роблю?", "За що мені таке?", "Яка моя мета в житті?", "Що мені робити?" і т.д. Не знаю, скільки там відсотків людей впевнено скажуть, що знайшли себе, але знаю точно, що це - особиста справа кожного. Певно, якщо робити те, що подобається, можна пошвидше розібратись з усіма тими питаннями. Хм, чи може гугл допоможе?

А як саме шукати себе? Чи є спосіб, алгоритм? Навряд. Скоріше за все ви самі зрозумієте свою жалюгідність, ким ви є. А чи варто? Чи є якась доля? Можливо, ми вже з народження приречені на рабство щось, і зійти з прокладеної долею дороги неможливо. Не хочу в це вірити. Я вірю, що ми самі собі прокладаємо шлях. І живемо так, як самі хочемо. Хтось живе заради родини, хтось - заради себе. Хтось будує кар'єру, хтось - дружбу. Але якщо вже щось для себе будуєте, то ви знайшли себе, вітаю.

Себя нельзя найти, себя можно только создать. Что такое "себя" в 16 лет? Это результат точек зрения(т.е. влияния) семьи, друзей и т.д. Иногда это лестница наверх, иногда это якорь. В какой-то момент надо трезво оценить, что есть ты, а что лишнее и чего не хватает. Возьмите 3х ближайших людей из вашего окружения. Почти любой параметр, будь то красота, здоровье или финансовое благополучие будет средним арифметическим этих людей. А выбирая этих людей вы и создаете себя.

По абзацу від кожного про... цілеспрямованість

Ученые провели опыт: крыс запускали в лабиринт, где к плохой еде вела прямая дорога, а к вкусной - запутанная. Все крысы шли по короткому пути. Парадоксально, но 95% людей от тех крыс ничем не отличаются. Им некомфортны ответственность за свою жизнь и необходимость делать выбор. Нытики, алкоголики, наркоманы, подкаблучники, жены в золотых клетках, игроманы, неадекватные верующие - все они убежали от ответственности: кто в религию, кто в мир варкрафта. Куда проще быть самым крутым магом 85 уровня, чем пойти в тренажерный зал и вкалывать, чтобы чего-то достичь. Куда проще говорить "вот если бы не..." чтобы оправдать недостаток самодисциплины и упорства. Только человек получает духовное удовольствие от достижения поставленных целей, крыса же просто удовлетворяет инстинкты. Так стоило ли родится человеком, чтобы жить, как крыса?

Читачів цього блогу не здивуєш голосними словами на кшталт: "Треба вміти визначати пріоритети та впевнено йти до мети." Люди прагнуть впізнавати стару відому істину у нових нестандартних фразах, самотужки розкручувати словесні загадки, відповіддю до яких є банальні речі. Чому так важко побачити самому, яка життєва стратегія приведе до успіху? Чому вперто піти вперед і не оступитись можна лише за наявності маси вболівальників обабіч шляху до твоєї мети? Якщо тобі потрібен поштовх, щоб зрозуміти, чого ти хочеш від життя, то знайди його у цьому пості. Як знайдеш, то йди завзято, а близькі неодмінно допоможуть.

А є якась мета? Коли ви її досягнете, ви зупинитесь? Ви колись були щасливими від того, що мали, не бажаючи більшого? Людина не може бути задоволена всім. Як і тварини, ми бажаємо більшого. Отримавши шматок поганого сиру, ми все ж захочемо ще й хорошого. Ніколи не зупиняючись, будемо ставити все нові цілі, щоб наблизити свій психічний стан до уявного щастя. Якого ніколи не досягнемо, бо межі немає. Інакше вид би просто вимер. То чи сильно ми відрізняємось від пацюків? 

Три абзаци про... бидло.

    Мабуть, ви ще пам'ятаєте ваше дитинство. Часи, коли для вас значними були не гроші, не майно, а якісь дрібниці, типу маленької машинки чи іграшкового робота, у якого лампочка світилася яскравіше, ніж у Міши з сусіднього будинку. Потім приходить підлітковість - період, коли люди починають яскраво поділятися на два типи - бидло і творчі люди. Перші одразу починали запасатися стереотипами і цинізмом, другі - цікавитися чимось глибше. А ким себе вважаєте ви?

Погляньте навколо. Тисячі людей ходять по вулицях з думками "Хочу новий телефон", "Ну і цицьки" чи "Треба швидше напитися, бо вже набридло працювати". Вони не відвідують театри, не читають віршів і ніколи не відмовляються від своїх стереотипів. І саме таким здається визначення бидла, проте насправді до цього надкласу належать різні люди: від офісного планктону до цинічних бомжів і алкоголіків. Скінхеди чи панки, слюсарі чи професори - всі можуть належати до бидла. І більшість таки належить. А чому ми втрачаємо бачення прекрасного і захоплюємося цинічними ідеями?

А тому, що ми дорослішаємо. Ми самі себе утримуємо. Вільний час кудись зникає. Усе менше шансів відволіктися і подивитися на щось гарне, цікаве. І ось ви вже тонете в болоті цинічного матеріалізму, втративши при цьому будь яку філософію. Вашою основною ціллю є збирання грошей, щоб за їх рахунок зібрати ще грошей, щоб дістати ще трохи цих зелених папірців. І погодьтесь, це чекає вас всіх. Ти можеш дивитися навколо і думати "Боже, скільки бидлоти". Але як казав не пам'ятаю хто: "Якщо всі навколо тебе ідіоти, то ти - в центрі цього кола".

Три абзаци про... поради

Іноді бувають складні ситуації. Але це не страшно, якщо поруч хороші і чуйні люди, котрі завжди готові допомогти. Що, якщо вони допомагають порадами? Що, якщо таких людей багато? Що, порад ще більше? Що тоді робити, якщо вони всі різні?

Загалом, порадою має бути щось таке, що ти зробиш, будучи на місці того, кому хочеш допомогти, правильно? Але люди ж різні. А раптом твоя порада саме у цій ситуації саме цій людині - просто не подіє? Що тоді? А якщо людина розгубиться у всій тій купі порад? Але твоя ж жага зробити щось приємне, а головне - корисне, була щирою... Що тоді, зовсім бути осторонь?

Занадто багато питань, як для поста в три абзаци. Відповідь ось тут: ніколи не можна радити що-небудь, погано знаючи людину, ситуацію та всі умови. Краще свою відчайдушну доброту направити на щось дійсно результатне. А та людина у 99 % випадків вихід має знайти сама, і чужі слова тільки допоможуть заплутатись. Як сильно ви б не залежали від чужих порад, намагайтесь слухати себе. Як сильно ви б не хотіли допомогти, намагайтесь робити це якось інакше!

Три абзаци про... спосіб життя.

  На холодній мокрій вулиці в центі міста можна побачити різних людей. Священник з Біблією в руках поспішав до церкви, щоб віддати ще один день Богу. І був щасливий від цього. Він віддав все життя Богу, в якого вчитель, що проходив повз, навіть не вірив. Він просто отримував насолоду від того, що передавав свої знання дітям. А жінка, що купувала моркву неподалік, віддавала дітям все своє життя. І це робило її щасливою. Аж ніяк не міг її зрозуміти дідусь, що спав на траві неподалік., адже йому щасття приносила лише пляшечка горілки. Через дорогу переходив хлопець, який кайфував від кількості адреналіну в крові після нової порції акробатичних трюків на даху. Біля нього проїхав байкер, що ніколи не мав нічого, крім свободи. Вона і була для нього щастям. Зі спокоєм у погляді на байкера глянув старий чолов'яга, що все життя присвятив грошам, і тепер був щасливим. Такі різні способи життя обрали собі ці люди, який же з них правильний?

Ви мабуть сидите і подумки питаєте, навіщо я написав цю х*йню історію? Мені просто цікаво, який спосіб життя оберете ви? Йтимете по давно протоптаній доріжці "школа->ВНЗ->Робота з паперами->Вища посада роботи з паперами->родина->венеричні захворювання->жалюгідна смерть від старості."? А як вчинити правильно? Що робити взагалі? Заради чого жити? Моя відповідь однозначна (ні, не секс) - заради насолоди. Якщо те, що ви робите, приносить вам насолоду - ви обрали правильний шлях.



Якщо ж ви відчуваєте, що ваша робота паскудна, родина набридла, а останні хвилини відпочинку ви витрачаєте на мастурбацію хатні проблеми, вітаю - ви просрали своє життя. Я вам геть більше скажу - більшість з вас таки просре це кляте життя, так і не отримавши щастя. Є мільйони способів втратити свій шанс стати щасливим. Тому моя вам порада - обирайте ВНЗ, який вам подобаються, роботу, яка принесе вам задоволення, жінку/чоловіка, з якою/яким будете щасливі. Життя всього одне (і те не складно вкоротити), тоді чому б не пожити для себе?

По абзацу від кожного про ... суперечності поколінь

"Поживеш з моє, - дізнаєшся!"; "А в мої роки все було не так..." - кажуть одні. "Все вже змінилось."; "Зараз це - нормально." - інші. І обидві сторони кричать в унісон: "Ти не розумієш...". Так в чому ж корінь усіх суперечок поколінь? Невже розуміння, а навіть з великою різницею у віці, - це утопія? Як на мене, одні вважають себе досвідченішими, і не безпідставно, а інші вважають, що часи змінились настільки, що той досвід інших вже не цінний, та й самі вони краще знають. А у мене рецепт один, особливо для молодих поколінь - насамперед повага. Бо якщо, наприклад, мої внуки не будуть поважати мене в мої похилі роки, то знатиму, що прожила життя дарма. Ніякого тобі "вдалого інвестування"...

Що таке характер людини? Що таке її спогади, досвід, думки? Відповіть ховається у вашій пустій голові. Це ваш мозок. Невелика кулька містить у собі всю вашу особистість. А складається він з нервових клітин. Вони старіють і відмирають, приймають нові функції або тонуть в крові від алкоголю. Не роблять вони лише одного - не відновлюються. Тому з віком їх стає все менше, розумові здатності людини зменшуються. Але досвід - росте. Нічого не стоїть на місці, люди міняються. Умови виховання змінюються, характер виховання міняється. І мені лячно від однієї лише думки про Джастіна Бібера те, якими дідусями і бабусями будемо ми.

Есть такая корпоративная шутка "Умирают не на пенсии, а от пенсии". А известный философ Григорий Сковорода сказал "Когда голова не занята делом, она занята дурью". Конфликт поколений есть уже потому, что время идет - все меняется. Но конфликт с бабулей, смотрящей дом2 и сериалы и конфликт с "корпоративным" дедушкой это две большие разницы.

Три абзаца о брендах

"Homo homini lupus est" так говорили много лет назад. Но сейчас человек человеку не волк. Человек человеку бренд. Гуччи сделает вас элегантным, Диор мужественным, а Найк спортивным.

Есть легенда о древнем китайском мудреце, который в ответ на все вопросы об устройстве мира и

природе человека молча поднимал вверх палец. Понятное дело — если бы так поступал простой человек, все решили бы, что он дурак. Но все знали, что он просветленный муж, и находили в этом жесте уйму смысла.

А был ли мудрец?

Три абзаци про ... афоризми

"Чи можливо обрати нуднішу тему для розмови?" - думаємо ми, коли починають говорити про афоризми. А хіба про них говорять? Зазвичай ними говорять. Так вже склалось, що іноді людям просто легше вимовити чиїсь давно вже сказані слова, чим висловитись самому. Можливо це тому, що "Афоризм цінний вже тому, що містить половину правди. А це надзвичайно високий відсоток" (Габріель Лауб). А може, бо "Я помітила, що збирати розумні думки особливо люблять дурні" (Сильвія Чіз). Хто знає?

Взагалі афористика, як на мене, - досить складна штука. Звичайні слова звичайних людей без будь-якого їх бажання не стають крилатими висловами. Хоча я й не думаю, що люди спеціально сідали і творили щось таке розумне, аби колись хтось їх слова повторив. Владислав Гжещик: "Золота середина в афористиці - коли розумний вже все зрозумів, а дурний ще не почав здогадуватись". Адже бувають такі насичені вислови, на кшталт "Справжній письменник вражає нас, сказавши те, що ми знали завжди" (Жан Ростан); такі заперечні, як "Я закриваю очі, щоб краще бачити" (Поль Гоген); такі влучні, як "Усі люди на світі не такі, як усі" (Сильвія Чіз); і навіть такі смішні, як "Я хочу померти спокійно, уві сні, як помер мій дідусь, - без всіляких там криків та зойків, як пасажири його автобуса" (The Penguin Dictionary of Jokes). 

Цікаво, що у кожному дійсно гарному і мудрому афоризмі завжди можна знайти щось те, про що там конкретно не йдеться. "Читати можна по-різному: читати і не розуміти; читати і розуміти; читати і розуміти навіть те, що не написано" (Яків Княжнін). Але все ж буває так, що часто вставляти чиїсь цитати - просто недоречно. Адже це сприймається, ніби у людини немає власних думок, вартих уваги. "Люди, зауважу, люблять думки, які не змушують думати" (Станіслав Єжи Лец). Невже це означає, що ми всі маємо говорити чужими словами? Тільки тому що так легше?