Три абзаци про... підтакування

I don't know the key to success, but the key to failure is trying to please everybody.

Bill Cosby

Усі давно зрозуміли, що пристосування - це те, що допоможе (вижити) у скрутний момент. Взяти хоча би банальний приклад з небезпекою на дорозі: навіть якщо дозволено йти, а хтось там жене прямо на тебе не за правилами, то навряд чи ти продовжиш рух лише заради справедливості чи вірності власним принципам. Або візьмемо інший життєвий приклад: студент і викладач. Що б він тобі там не казав, тримаючи твою заліковку у руках, беручись щось у ній писати, ти будеш лише кивати головою і ні в якому разі не йтимеш на конфлікт.

Проте, заждіть, чи завжди такий сліпий конформізм вигідний? Коли ж ти сам думатимеш і діятимеш? Погоджуючись з кожним своїм попередником, твоя думка набуде лише вигляду синтезу усіх чужих слів, причому ніякого відсіювання: банальна невпорядкована мішанина. Ті, хто постійно погоджується з чужими думками, схожі на тих, хто має звичку ті думки заперечувати. Часом здається, що такі люди просто не мають власних ідей у голові і саме тому мусять спиратись на усе готове: так же легше.

Однак я вважаю, що виражатись по-своєму завжди приємніше. Лише стираючи усі слова автора і маючи перед собою саму тільки тему, можна створити дійсно гарні та натхненні шедеври у словесній формі. Окремо висвітліть для себе моменти в житті, коли не підтакнути вкрай небезпечно, а так - завжди кажіть все, що на думці. 

Три абзаци про... релігію

«	You wanna make real money, you gotta start a religion!	»
— Lafayette Ronald Hubbard

Релігія. Дивовижний прояв еволюції мозку людини. Дивовижна психологічна структура. Скільки життів було покладено  у її фундамет, скільки крові було пролито для її відстоювання... А головне, за що саме? Хрестові походи, війни з протестантами, походи на мусульманські міста... Мільйони смертей. Ця унікальна психологічна структура керує людьми так, як хочуть ті, хто вміють її використовувати. Давайте спробуємо проаналізувати причину такого успіху!

Ви не раз могли читати, що людина є єдиною твариною на землі, що може задумуватись над духовними проблемами. Отже з часом, під дією еволюції, розміри нашого мозку переросли наші потреби, і вільне місце почали займати роздуми. Загалом, дуже цікаво спостерігати за розвитком роздумів: поява віри у вдачу => віра у те, що вдачу щось приносить => пояснення природніх явищ => присвоювання всього цього духам чи богам => oб'єднання богів у одного Бога, з більш продуманим моральним сенсом => централізація основних релігії, придушення тих, що не змогли розвиватися. Отже, ми сміливо можемо назвати релігію побічним ефектом нашої еволюції. І економіки (дивіться епіграф)...

Адже якщо б релігія не була комусь вигідною, вона б вже давно впала під тиском науки, чи не так? У всі часи релігія була найкращим інструментом для отримання влади. Ватикан, Папа - скільки ми бачили проявів цього? Просто завжди були люди, що вміли скористатися ситуацією. На щястя, релігія вже здає свої позиції перед наукою. В 1992 році Ватикан визнав, що Земля не є центром всесвіту. Правда хлопці йдуть в ногу з часом? Загалом, перед тим, як поставити собі статус вконтакті "християнин", подумайте над двома речами: а вами точно ніхто не маніпулює (наприклад, стереотипи) і чи справді ви дотримуєтесь правил, які диктує ваша релігія. Якщо ні, то ваші слова порожні так само, як і ваша голова.  

Три абзаца о патриотизме

Кто такой патриот? Почему образ патриота Украины это всегда такой чувак в вышиванке шпрехающий на украинском языке, с преданным блеском в глазах по отношению к УПА и с ненавистью к маскалям, который собирается жить и умереть за эту страну, страшно волнуется вопросами независимости? Что за бред?

На самом деле это самый простой способ подмазаться. Зачем оценивать картину в целом и с разных точек зрения, если можно просто выключить мозг и рычать из будки при звуках русской речи. Патриоту показывают портрет Путина, патриот: "Гав-гав". Патриоту говорят "в кинотеатрах перевод поменяют на русский" - пена изо рта. Патриоту говорят УПА он стоит по стойке смирно, а голове играет "Вже вечер вечоріє, повстаньське серце б'є".

Но если у патриота спросить, а что собственно лично он сделал для этой страны, то начинаются большие сложности. Так зачем тогда вообще лезть под все эти клише, лишь бы избежать необходимости думать?

Три абзаци про... насолоду.

Ви колись відчували наслоду? Що це таке? Ви можете пояснити, дати чітке означення? Хоч з якоїсь точки зору? Ви мабуть вже знаєте, що саме насолода керує нашими життями. Ми розмножуємось, тому що секс приносить насолоду, їмо, тому що смак приносить нам насолоду... Загалом, якщо природа хоче. щоб ми щось зробили, вона робить це приємним. Але ми навчилися зупиняти її - винайшли презервативи, щоб отримувати насолоду без розмноження, виділили речовини, що приносять насолоду і без їжі, зробили насолоду штучною. Користь від цього зникла, але насолода продовжує правити нашими життями. Наркотики, алкоголь, секс, кохання... А вся справа у біології.

Дослід на пацюках у свій час відкрив вченим очі. Мелнькому пацюку в голову вмонтували дроти, що активували зону мозку, що відповідає за насолоду. Інші кінці дротів приєднали до перемикача таким чином, що стоячи на плитці дроти активували насолоду. Спочатку тваринка випадково помічала насолоду, проходячи через плитку. Але з часом збагнула, що отримує максимальну насолоду на цій плитці. Насолода була на стільки сильною, що з часом пацючок став залежним від цього. Він почав жити лише на тій плитці. Він не відлучався на їжу, адже він вже мав насолоду більшу, ніж від їжі. Бідолашний не розумів, що ця насолода штучна і користі не несе, і помер з голоду на плитці. Помер від насолоди, хіба не мрія?

Ви можете брехати собі, казати, що не заради насолоди робите хороші вчинки, допомогаєте іншим, кохаєте... Але саме насолода керує вашим життям. Ще з народження ви падаєте у її міцні сіті, зплетені природою і заковані людиною.  То чи варто чинити опір?

Три абзаци про... розуміння

Скільки разів за день ми стикаємось з непорозуміннями? Від неправильного прийнятого замовлення в буфеті до помилкового трактування чийогось погляду чи жесту. А в чому ж, власне, проблема? І чия вона? І чи є вона?

Бувають проблеми фізичного характеру: недочув, недобачив, недоказав, недописав, недопоказав, недовідчув, недоігнорив, недочитав, недоробив, недосподівався, недостарався. Кого винити? Адже такі речі відбуваються нестерпно часто, і ми їх майже ніколи не помічаємо. А з іншого боку, дійсно, навіщо ускладнювати собі життя цими зайвими поясненнями і переживаннями? Хіба мало явних проблем, щоб шукати уявні?

Неможливо передбачити усе наперед. Ти неправильно зрозумів одну людину, а та сама людина вже неправильно зрозуміла когось іншого. Підстрахуватись так, щоб от кожен тебе розумів, як самого себе, складно вже тому, що часом і закутки власного світу здаються загадковими. І тут аж ніяк не допоможе те, наскільки добре ви знаєте когось. Єдиний мій сухий рецепт: завжди кажіть все, як є. Ніколи не можна настільки зневажати людину, щоб приховувати власні до неї почуття. Та й замовчувати варто лише тоді, коли цього вимагає ввічливість, ніщо більше. А для чого потрібні натяки? Яка їх функція у нашому житті? Породжувати непорозуміння? Дуже треба. І навіщо боятись, що про тебе подумають? Ймовірно, що вони просто тебе не зрозуміють. І прагнути цього розуміння від кожного - марна справа. Отож кажи, як є і ніколи не думай про інше.

Три абзаци про... поради

Іноді бувають складні ситуації. Але це не страшно, якщо поруч хороші і чуйні люди, котрі завжди готові допомогти. Що, якщо вони допомагають порадами? Що, якщо таких людей багато? Що, порад ще більше? Що тоді робити, якщо вони всі різні?

Загалом, порадою має бути щось таке, що ти зробиш, будучи на місці того, кому хочеш допомогти, правильно? Але люди ж різні. А раптом твоя порада саме у цій ситуації саме цій людині - просто не подіє? Що тоді? А якщо людина розгубиться у всій тій купі порад? Але твоя ж жага зробити щось приємне, а головне - корисне, була щирою... Що тоді, зовсім бути осторонь?

Занадто багато питань, як для поста в три абзаци. Відповідь ось тут: ніколи не можна радити що-небудь, погано знаючи людину, ситуацію та всі умови. Краще свою відчайдушну доброту направити на щось дійсно результатне. А та людина у 99 % випадків вихід має знайти сама, і чужі слова тільки допоможуть заплутатись. Як сильно ви б не залежали від чужих порад, намагайтесь слухати себе. Як сильно ви б не хотіли допомогти, намагайтесь робити це якось інакше!

По абзацу від кожного про... нащадків

Діти. Квіти життя чи збірники проблем? Чи є продовження роду обов'язком кожного? Я особисто бачив усі сторони цього під час розвитку молодшої сестри. Це вражає. Чому люди так люблять малят? Чому секс приємний? Це пов'язано з нашою біологією. Всі тварини (включаючи і таку бидлоту, як ми) генетично настроєні на продовження свого роду. Якщо дивитися з біологічної точки зору, то це буквально сенс життя кожного. Але з іншого боку люди вже давно подолали всі закони живої природи, перетворивши їх на застарілі стереотипи. І багато з них відсунули тему розмноження далеко від себе, поставивши нові, більш приємні і менш сковуючі речі. То чи варто йти приємним шляхом, чи краще слідувати законам природи, щоб в старості жити з думкою, що життя прожите не марно? Вибір за вами.

Экзистенциальная психология говорит, что дети это последний способ родителей рассчитаться с жизнью и достичь тех целей, которых они не успели достичь. Это по большому счету и есть первопричина конфликта поколений. Но детей делать надо вовремя. То есть оптимальный момент, это когда семья уже твердо стоит на ногах в материальном плане и в долгосрочной перспективе. Также не стоит делать потомков от большой любви, это должен быть продуманный рациональный выбор. Моя одноклассница недавно родила. Отличная семья - папа с мамой тусуют в Саксоне на пенной вечеринке, а старшее поколение нянчит ребенка. Не экономьте на контрацепции и делайте детей вовремя.

Можете називати мене наївною, але одним з найголовніших завдань в житті я вважаю саме виховати дітей. Кому потрібні будуть твої гроші, чи твоя успішна кар'єра, чи твої посиденьки в клубах? А в дітях, вважаю, можна побачити те, чого не буде деінде. Це як вдало інвестувати усе те, чого ти добився раніше. Крім того, "працюючи" над цим правильно, можна побачити, як твої інвестиції вдосконалюються. Найсправедливішим показником прожитого мною життя будуть саме мої діти. І час народження, кількість дітей чи інші умови, я впевнена, будуть найвдалішими. Бо інакше неможливо.

Три абзаци про... спосіб життя.

  На холодній мокрій вулиці в центі міста можна побачити різних людей. Священник з Біблією в руках поспішав до церкви, щоб віддати ще один день Богу. І був щасливий від цього. Він віддав все життя Богу, в якого вчитель, що проходив повз, навіть не вірив. Він просто отримував насолоду від того, що передавав свої знання дітям. А жінка, що купувала моркву неподалік, віддавала дітям все своє життя. І це робило її щасливою. Аж ніяк не міг її зрозуміти дідусь, що спав на траві неподалік., адже йому щасття приносила лише пляшечка горілки. Через дорогу переходив хлопець, який кайфував від кількості адреналіну в крові після нової порції акробатичних трюків на даху. Біля нього проїхав байкер, що ніколи не мав нічого, крім свободи. Вона і була для нього щастям. Зі спокоєм у погляді на байкера глянув старий чолов'яга, що все життя присвятив грошам, і тепер був щасливим. Такі різні способи життя обрали собі ці люди, який же з них правильний?

Ви мабуть сидите і подумки питаєте, навіщо я написав цю х*йню історію? Мені просто цікаво, який спосіб життя оберете ви? Йтимете по давно протоптаній доріжці "школа->ВНЗ->Робота з паперами->Вища посада роботи з паперами->родина->венеричні захворювання->жалюгідна смерть від старості."? А як вчинити правильно? Що робити взагалі? Заради чого жити? Моя відповідь однозначна (ні, не секс) - заради насолоди. Якщо те, що ви робите, приносить вам насолоду - ви обрали правильний шлях.



Якщо ж ви відчуваєте, що ваша робота паскудна, родина набридла, а останні хвилини відпочинку ви витрачаєте на мастурбацію хатні проблеми, вітаю - ви просрали своє життя. Я вам геть більше скажу - більшість з вас таки просре це кляте життя, так і не отримавши щастя. Є мільйони способів втратити свій шанс стати щасливим. Тому моя вам порада - обирайте ВНЗ, який вам подобаються, роботу, яка принесе вам задоволення, жінку/чоловіка, з якою/яким будете щасливі. Життя всього одне (і те не складно вкоротити), тоді чому б не пожити для себе?

Три абзаци про... прикмети

Люди по-різному ставляться до прикмет і всіляких забобон. Одні нізащо в світі не будуть виносити сміття, якщо хтось із близьких знаходиться в дорозі і ще не доїхав. Багато з нас не люблять говорити про заплановане, щоб воно відбулось з більшою ймовірністю. Хтось обирає дату весілля дуже символічну, на кшталт 07.07.07. Деякі у серпні, споглядаючи видовищний метеорний дощ, загадують бажань стільки, скільки вони тільки в змозі. Усі ці люди здебільшого займаються самонастроюванням, що може взагалі виявитись результатним ділом. Але всі інші питаються: "Який у цьому сенс?". Є думка, що, не забиваючи усіма забобонами голову, живеться легше і спокійніше. Тверезо поглянувши, можна погодитись і додати: якщо не знаєш усіх прикмет, ставишся до речей так, як вони самостійно цього потребують, без упереджених думок твоїх попередників.

Особисто я не люблю вірити у таке, остерігаючись можливого і досить ймовірного розчарування. Тому частіше, якщо і загадую якесь бажання, через пару годин забуваю його. А коли була маленька, взагалі завжди проговорювала подумки, задуваючи свічки на торті, таке : "Бажаю, щоб у всіх все було добре". І сама з себе сміялась! 

Чи згодні ви зі стереотипом, що забобони - це для слабохарактерних? І чи вірите у прикмети?

По абзацу від кожного про ... суперечності поколінь

"Поживеш з моє, - дізнаєшся!"; "А в мої роки все було не так..." - кажуть одні. "Все вже змінилось."; "Зараз це - нормально." - інші. І обидві сторони кричать в унісон: "Ти не розумієш...". Так в чому ж корінь усіх суперечок поколінь? Невже розуміння, а навіть з великою різницею у віці, - це утопія? Як на мене, одні вважають себе досвідченішими, і не безпідставно, а інші вважають, що часи змінились настільки, що той досвід інших вже не цінний, та й самі вони краще знають. А у мене рецепт один, особливо для молодих поколінь - насамперед повага. Бо якщо, наприклад, мої внуки не будуть поважати мене в мої похилі роки, то знатиму, що прожила життя дарма. Ніякого тобі "вдалого інвестування"...

Що таке характер людини? Що таке її спогади, досвід, думки? Відповіть ховається у вашій пустій голові. Це ваш мозок. Невелика кулька містить у собі всю вашу особистість. А складається він з нервових клітин. Вони старіють і відмирають, приймають нові функції або тонуть в крові від алкоголю. Не роблять вони лише одного - не відновлюються. Тому з віком їх стає все менше, розумові здатності людини зменшуються. Але досвід - росте. Нічого не стоїть на місці, люди міняються. Умови виховання змінюються, характер виховання міняється. І мені лячно від однієї лише думки про Джастіна Бібера те, якими дідусями і бабусями будемо ми.

Есть такая корпоративная шутка "Умирают не на пенсии, а от пенсии". А известный философ Григорий Сковорода сказал "Когда голова не занята делом, она занята дурью". Конфликт поколений есть уже потому, что время идет - все меняется. Но конфликт с бабулей, смотрящей дом2 и сериалы и конфликт с "корпоративным" дедушкой это две большие разницы.

Три абзаца о брендах

"Homo homini lupus est" так говорили много лет назад. Но сейчас человек человеку не волк. Человек человеку бренд. Гуччи сделает вас элегантным, Диор мужественным, а Найк спортивным.

Есть легенда о древнем китайском мудреце, который в ответ на все вопросы об устройстве мира и

природе человека молча поднимал вверх палец. Понятное дело — если бы так поступал простой человек, все решили бы, что он дурак. Но все знали, что он просветленный муж, и находили в этом жесте уйму смысла.

А был ли мудрец?

Три абзаци про... соціальні мережі

   Зараз почну писати. Так, точно, тільки от відповім на повідомлення вконтакте, і точно писатиму. Ну добре, зараз ще на фейсбук гляну. О, і звісно потрібно подивитися, чи не прокоментували мій пост в ЖЖ. А з вами такго не бувало? Ви ніколи не спізнювались до універу через переписку з сусідкою племінника сестри вашого кращого друга? То що ж змушує нас сидіти перед монітором, вбиваючи свої нервові клітини, дивлячись на сині емблемки? Чому люди так чекають поки біля графи "Мої повідомлення" з'явиться цифра один? Спробую пояснити.

   Фейсбук. Фейсбук зробили мажори. Дивовижно, як маленька мережа для студентів перетворилася на всесвітню соціальну мережу. Сотні людей обзавелись окулярами і відрощували прищі біля моніторів, щоб завести собі побільше друзів. А невдаха програміст (всі фільм дивилися, правда?) був здивований мільйонами грошей, що неочікувано падали на нього. Це дало початок сотням втрачених задротів. Твітер. Твітер створили мажори. Якщо взяти фейсбук, і забрати звідти все, що могло вас розважити, то вийде нудний комерційний твітер. Не дивлячись на пекельні обмеження у розмірі постів, Твітер став популярним серед бізнесменів та потужних компаній. Вконтакте. Вконтакте створив Дуров. Вражений успіхом фейсбука, він вирішив створити свою соц мережу, з Блек-Джеком і Шлюхами українськими та російськими користувачами. Як бачите - вдало. Вже п'ять років він приносить Дурову тонни зелених папірців з американськими президентами. Як бачите, все чудово облаштовано, щоб забирати у вас гроші. І якби ніхто туди гроші не віддавав, то не було б  і самих мереж. Також існує теорія, що спецслужби країн СНГ мають доступ до всіх особистих данних, що зберігаються на серверах цього вашого контактику, що значно полегшить їм пошук ваших друзів, якщо ви чимось не сподобаєтесь органам влади. Може в цьому є доля правди, хто знає?

    А ви визнаєте, що залежні від контакту?А спробуйте видалити свою сторінку. Така функція з'явилася лише сьомого жовтня цього року. Та ніхто не жалівся.  Слабо? Підозрюю, що так. Поки ви піднімаєте з підлоги свою самооцінку, я розповім, чому вам слабо. Тому, що бути собою,  щирим і розумним вам простіше бути у універі віртуалі. Проте у контактика є і плюси, і їх багато. Знайомства. Я особисто познайомився в контакті з кількома людьми, що зараз є моїми друзями. Чудовий аудіоплеєр, чудова якість фото. Можливість поспілкуватися з давніми друзями, зустріти однокласників. І взагалі, якщо використовувати його в міру, то це чудовий антидипресант. Загалом, головне - не забувайте, що так само ви можете спілкуватися в реалі. А поки ви коментуєте цей пост, я йду відповідати на повідомлення в контакті.

Три абзаци про ... афоризми

"Чи можливо обрати нуднішу тему для розмови?" - думаємо ми, коли починають говорити про афоризми. А хіба про них говорять? Зазвичай ними говорять. Так вже склалось, що іноді людям просто легше вимовити чиїсь давно вже сказані слова, чим висловитись самому. Можливо це тому, що "Афоризм цінний вже тому, що містить половину правди. А це надзвичайно високий відсоток" (Габріель Лауб). А може, бо "Я помітила, що збирати розумні думки особливо люблять дурні" (Сильвія Чіз). Хто знає?

Взагалі афористика, як на мене, - досить складна штука. Звичайні слова звичайних людей без будь-якого їх бажання не стають крилатими висловами. Хоча я й не думаю, що люди спеціально сідали і творили щось таке розумне, аби колись хтось їх слова повторив. Владислав Гжещик: "Золота середина в афористиці - коли розумний вже все зрозумів, а дурний ще не почав здогадуватись". Адже бувають такі насичені вислови, на кшталт "Справжній письменник вражає нас, сказавши те, що ми знали завжди" (Жан Ростан); такі заперечні, як "Я закриваю очі, щоб краще бачити" (Поль Гоген); такі влучні, як "Усі люди на світі не такі, як усі" (Сильвія Чіз); і навіть такі смішні, як "Я хочу померти спокійно, уві сні, як помер мій дідусь, - без всіляких там криків та зойків, як пасажири його автобуса" (The Penguin Dictionary of Jokes). 

Цікаво, що у кожному дійсно гарному і мудрому афоризмі завжди можна знайти щось те, про що там конкретно не йдеться. "Читати можна по-різному: читати і не розуміти; читати і розуміти; читати і розуміти навіть те, що не написано" (Яків Княжнін). Але все ж буває так, що часто вставляти чиїсь цитати - просто недоречно. Адже це сприймається, ніби у людини немає власних думок, вартих уваги. "Люди, зауважу, люблять думки, які не змушують думати" (Станіслав Єжи Лец). Невже це означає, що ми всі маємо говорити чужими словами? Тільки тому що так легше? 

Три абзаца про... меня

Темой моего первого поста, как бы нескромно это не было, буду я сам. Точнее моя деятельность в этом блоге. Мои заметки обязательно будут циничными, аморальными или провокационными поэтому заранее прошу думать перед тем как цитировать кого-нибудь. Попробуйте сначала подумать самостоятельно.

Я буду говорить нехорошие слова о том, что родители или учителя говорили вам почитать, любить и уважать. Однако смею вас заверить, любое высказывание будет логичным и аргументированным поэтому прежде чем писать яростные комменты, заранее прошу подумать, а являются ли они такими же логичными и аргументированными?

Особенно интересно будет почитать feedback. Не обещаю, что вам понравится, но интересно должно быть.

Три абзаци про... смертну кару

 Я не довго думав над темою для першого посту. Мабуть ця тема зовсім не хвилювала вас, як і мене, до недавнього часу. До мене вона прийшла, коли я сидів п'яний на лекції, яку читала одна з засновників організації, що бориться за відміну смертної кари у світі. Мабуть, не кожен зізнався іншим, що тема його схвилювала. Але насправді схвилювала кожного. І вже після лекції в коридорах червоного корпусу почали палати срачі, бійки і єресь дискусії на тему "Чи потрібна смертна кара в Україні". Я не писатиму своєї думки, я просто напишу всі за та проти.
   

  Мабуть, варто почати з фактів. Оскільки ми говоримо про сьогодення, то я опишу основні два способи зменшення населення законними методами. Перший і найпопулярніший - смертельна ін'єкція. Життя швидко і (можливо) безболісно витягують з злочинців дві речовини: пентотал (для обезболювання процесу) і хлорид калія (для, власне, вбивства). Оскільки професійні лікарі не мають права брати участь у цьому процесі (дядечко Гіпократ не одобрив), палачам створили спеціальні прилади, щоб влучити у вену. Що, в принципі не заважає їм вдало показувати віртуозну криворукість і все ж лишати пацієнту зайві 15 хвилин життя. Ну і звісно маестро електричний стілець. В теорії, нерви приреченого згорають  швидше, ніж передають сигнал, тому болю смертник не відчуває. Але видовище це лякаюче - очі бідолахи лускають, він починає пахнути смаженим м'ясом паленими екскрементами, не рідко випопрожнюється під час процесу, а іноді ще й мочиться, при цьому сеча випаровується від температури. Але, ніхто з клієнтів не скаржився, як не дивно. До 1947 року, коли смертник Віллі Френсіс сам показав поліцейським поломку у стільці, на якому не зміг померти. Бажання клієнта - закон: стілець полагодили, Віллі стратили. Гуманно, чи не так?
 

  Тепер що до соціального аспекту. Справа у тому, що в'язні, засуджені до довічного ув'язнення, не працюють. Не виконуючи жодних корисних функцій для держави, вони їдять і одягаються за
грощі платників податків. І останніх це неілюзорно напружує. Цим аргументують свою думку сторонники смертної кари. Інші протиставлять цьому цінність життя, подарованого природою. "Життя, данне Богом чи природою має право забирати лише Бог чи природа" казала жінка, яка втратила сина таким чином. Або те, що у нашій корумпованій державі дозвіл смертної кари приведе до диктатури. І звісно, більшість людей змінюють свою думку, коли під загрозу ставляться життя їх рідних та друзів. Загалом, ви маєте право на свою думку, і я хотів би побачити її в коментарях, адже від цього залежить наше майбутнє...