Люди по-різному ставляться до прикмет і всіляких забобон. Одні нізащо в світі не будуть виносити сміття, якщо хтось із близьких знаходиться в дорозі і ще не доїхав. Багато з нас не люблять говорити про заплановане, щоб воно відбулось з більшою ймовірністю. Хтось обирає дату весілля дуже символічну, на кшталт 07.07.07. Деякі у серпні, споглядаючи видовищний метеорний дощ, загадують бажань стільки, скільки вони тільки в змозі. Усі ці люди здебільшого займаються самонастроюванням, що може взагалі виявитись результатним ділом. Але всі інші питаються: "Який у цьому сенс?". Є думка, що, не забиваючи усіма забобонами голову, живеться легше і спокійніше. Тверезо поглянувши, можна погодитись і додати: якщо не знаєш усіх прикмет, ставишся до речей так, як вони самостійно цього потребують, без упереджених думок твоїх попередників.
Особисто я не люблю вірити у таке, остерігаючись можливого і досить ймовірного розчарування. Тому частіше, якщо і загадую якесь бажання, через пару годин забуваю його. А коли була маленька, взагалі завжди проговорювала подумки, задуваючи свічки на торті, таке : "Бажаю, щоб у всіх все було добре". І сама з себе сміялась!
Чи згодні ви зі стереотипом, що забобони - це для слабохарактерних? І чи вірите у прикмети?
