Три основных принципа моей жизни

Первый принцип:"Везет тому, кто сам себя везет"

В теории вероятности есть такая штука - математическое ожидание, это среднее значение случайной величины. Когда его считают, вероятность события умножают на его "значительность". Если математическое ожидание отрицательное, то суммарная вероятность и значительность плохих событий больше, чем хороших. Почему казино всегда выигрывает? Потому что у него положительное матожидание. Да, есть счастливчики, которым везет сорвать джекпот (из них немногие доезжают с этими деньгами домой). А скольким не везет? Случайная удача может раз-другой кому-то помочь, но на большом отрезке времени(всю жизнь) это не спасет, только труд - только хардкор.

Второй принцип:"А что такое плохо?"

На все случаи жизни у меня есть фраза "А ведь в это время я мог проснутся в ванной со льдом где-то в мотеле в Мексике и перед глазами будет табличка "спасибо за вашу почку"", что вроде и плохо, но и это еще не конец и мы еще поборемся. В 99,9% случаев все не так плохо, как кажется. И вопрос в масштабе. Для какого-то заучки 3 по зачету это повод для суицида, а для прожженного шулера угроза жизни повод для Яо Минь фейса, ну а с точки зрения голодного африканского ребенка они оба идиоты и их проблемы смешны и незначительны. А теперь понимая всю относительность слова "плохо", можно быть только оптимистом.

Третий принцип:"Just do it".

Предположим вам надо забить гвоздь. Это ваша работа. От того забьете вы его или нет напрямую зависит ваша жизнь и вашей семьи. Вы можете плохо относится к гвоздю, можете хорошо. Но его надо забить. Хотя "надо" - это тоже относительно. Вы всегда можете пойти жаловаться на гвоздь, обсудить эту проблему с друзьями, искренне переживать по этому поводу. Но все это никак не влияет на забитость гвоздя. Значение имеет только результат, а эмоциональная вовлеченность это вредно.

Три абзаци про... тролінг

    Ви часто робите щось комусь на зло? Не тому, що ви на нього злі і не тому, що так вам вигідно. А просто тому, що вам приємно спостерігати за муками цєї людини, за обломом. Мабуть відповідь очевидна. А чому ви це робили?

Може це через те, що ви егоїстична бидлота? Навряд. Мабуть все ж в кожному з нас прокидається бажання самозатвердитись. Ми шукаємо шляхи для досягнення своєї мети і рано чи пізно їх знаходимо. Іноді ми жартуємо, іноді допомогають "пАнти", а іноді тролінг. Ви робите щось людям на зло і не боїтеся наслідків, чим затверджуєте себе, піднімаєте у власних очах. Хоча версію про егоїстичну бидлоту теж відкидати не варто.

Тоді питання у іншому: чи варто з цим боротися і як? Мабуть боротися з власним бажанням напаскудити комусь - марна справа. Тому я вам пораджу боротися з тими, хто робить щось вам на зло. Найкращий спосіб відбитися від тролінгу - ігнорувати його. Адже саме заради вашої реакції все те і робиться. То ж трольте, і не тролимі будете.

По абзацу від кожного про... fuck yeah

Когда последний раз у вас было ощущение, которое емко можно описать, как "fuck yeah"?
Если оценивать "силу ощущений", то чем сложнее было, тем "fuck yeah" сильнее, верно?
Но фокус в том, что после достижения его повторение уже не радует. А значит дозу надо увеличить. И если в чем-то и есть смысл жизни, то пожалуй именно в этом - бороться, достигать своих целей и менять этот мир по своему усмотрению.

Чувство интересное, у меня лично построено на неком пренебрежении ко всему миру. Ощущаешь себя способным сделать что-то такое, чего не делали другие. Получаешь повод гордиться своими достижениями, потом есть чем похвастаться перед друзьями, родными, массовкой. Или опережаешь кого-то в чем-то, этим и гордишься (привет тебе, донкихотщина!). Одним словом, чувствуешь себя особенным и лучшим, сопрягаешь достижение цели с такой себе социопатией. Вроде бы и получаешь мотив покаяться, ну за пренебрежение, нельзя же так, мама хорошо воспитывала в детстве, но и этим мотивом пренебрегаешь. Как там говорили, victory requires no explanation. Очередное фак йеах в копилку - за достижение плюс за восприятие.

Якщо не насолода, то що? Заради чого жити? Якщо не кричати "фак йеах", то навіщо щось кричати взагалі? І якщо не робити нічого заради тієї насолоди, то навіщо взагалі щось робити? Звісно, фарбуйте світ своїми фарбами, живіть за своїми правилами і добивайтеся свого "фак йеах". І ніколи, нізащо не зупиняйтеся, інакше втратите дорогоцінний час, відведений на отримання того ж "фак йеах". Крокуйте далі.


Автори: Taras Kotov, Taras Oleksiyenko, sv0l04.

Три абзаци про... ігнор.

  Мабуть кожного з вас колись ігнорували. Таке неприємне відчуття, коли ви просто розриваєтесь, падаєте на коліна і просите лише крапельку уяви, а отримуєте лише мовчання. Іноді це вбиває вас сильніше, ніж образливі слова чи удари кулаками. Чому ж ігнор так сильно б'є по наших душах?

  Давайте подумаємо, в чому сенс цього явища? Іноді люди ігнорують вас, бо розуміють, що ваша реакція може  зробити їм боляче. Якщо вас ігнорують, то може проблема не в них, а в вас? Можливо ви надто гостро чи емоційно реагуєте. Можливо люди бояться ваших істерик. Але буває інакше - уявіть, що людина просто не хоче вас образити. Але і позитивно відреагувати на ваші дії вона не може. Що ж вона робить? Вона вас ігнорує. Отже тепер задумайтесь: якщо вас ігнорують, то може це на краще? Чи справді ви хочете уваги тієї людини?

А ще ігнор можна використовувати як зброю. Або як щит. Хочете образити когось? Не звертайте уваги на його спроби привернути увагу. Хочете здаватися впевненим в дискусії - ігноруйте провокації суперника. Хтось вас ображає? Ігнор. Хтось вас провокує? Ігнор. Вас намагаються критикувати? Ігнор, ігнор, ігнор...

По абзацу від кожного про... принципи

Ще з дитинства нас з вами обмежували принципи. Бували принципи, нав'язані батьками, бували і направлені на суспільну думку... А бували і зроблені власноруч. Принципи бувають різні. У когось їх більше, у когось менше. У когось принципи непорушні, а хтось може ними знехтувати при потребі. А чи потрібні вони нам? Якщо потрібні, то чи всі? Які саме принципи нам допомогають у житті, а які є просто вантажем, що стримує наш розвиток? І чи можна ними нехтувати, якщо цього потребує ситуація?

Представим, что вам надо куда-нибудь поехать. Для этого вам нужна карта местности. Правильно выбранные принципы - это именно та карта, которая позволяет добраться туда, куда бы вы хотели попасть. И в каждый конкретный момент пути - не сбиться. Однако попасть в правильное место при неправильной карте - возможно только в мультиках. Выбирайте принципы с умом, и если вы в них уверенны, - никогда их не нарушайте.

Як на мене, принциповість - це круто. З одного боку, це власноруч встановлені для нас рамки, котрі стримують і водночас дають імпульс іти далі. А з іншого, по суті, принципи і визначають нас як окремих особистостей. Однак перегинати палицю у створюванні цих рамок аж ніяк не варто, бо тоді з життя зникне рух. Більш того, вважаю, що найкращий принцип з усіх існуючих - це допускати можливість поступитись своїми переконаннями.

Три абзаци про... примхи

 Примхи, або капризи - іноді незрозумілі потреби вашого розуму у якихось умовах. Вам потрібна гарна дівчина чи багатий хлопець, ви любите бути зверху чи хочете саме червону машину. У кожного є свої примхи, хоча іноді ми можемо їх побороти. Але чи потрібно? Чи варто вам стримувати власні бажання, хоча іноді і безпідставні, але все ж ваші?

Мабуть все ж варто себе стримувати. Погляньте навколо - ідеальних людей не існує. Якщо ви довго будете шукати собі дівчину з ідельною фігурою 90 60 90, то скоріше за все у вас взагалі ніколи не буде дівчини. Іноді потрібно радіти тому, що маєте. Краще синиця в руці, ніж гвіздок в дупі. Загалом, пам'ятайте - ви можете собі нашкодити, і жодне з ваших бажаннь не збудеться. Іноді варто притримати коней.


Але не завжди. Уявіть, що ви зовсім відкинули всі ті примхи. Уявіть, що з вами тепер набагато простіше спілкуватися, ви не вимагаєте від людей нічого. Класно? А тепер уявіть, що у вас дівчина, що важить двісті кілограм і має IQ макаки.Крім того, якщо ви не вимагаєте від людей високих якостей, вас дуже швидко почнуть використовувати. І тоді готуйтесь прожити життя безвольною маріонеткою в чужих руках жирної макаки. Ні, зовсім не класно. Тому шукайте межу між капризністю хворої королеви і безвольністю хлопчика на побігеньках. Балансуйте.

Три абзаци про... прохання не займати.

Бувають різні ситуації.

Часом відбувається щось таке, що виводить трошки чи не дуже нас зі стану рівноваги. Це може бути будь-чим, від хвороб до миттєвих невдач. І так складно стримати себе, щоб не вибухнути назовні, щоб часом дарма не зачепити якихось лівих людей, котрі ні в чому, ясна річ, не винні. Є ще варіант перетворити весь негатив в інші емоції, але, завше, виходить каліч і все ж зберігається нотка напруження і прихованої злоби.

Але деякі люди іноді можуть відчувати нові хвилі отакого. Щоб не розтрощити все навколо, вони часом можуть попередити про передчуття грози в собі. І роблять вони це так: "Не займай." І хто його насправді знає, чому саме людина так пише. З іншого боку, ігнорувати таке прохання не можна. Якщо попросили відчепитись - то чого ж тут не піти якнайдалі?

Три абзаци про... насолоду.

Ви колись відчували наслоду? Що це таке? Ви можете пояснити, дати чітке означення? Хоч з якоїсь точки зору? Ви мабуть вже знаєте, що саме насолода керує нашими життями. Ми розмножуємось, тому що секс приносить насолоду, їмо, тому що смак приносить нам насолоду... Загалом, якщо природа хоче. щоб ми щось зробили, вона робить це приємним. Але ми навчилися зупиняти її - винайшли презервативи, щоб отримувати насолоду без розмноження, виділили речовини, що приносять насолоду і без їжі, зробили насолоду штучною. Користь від цього зникла, але насолода продовжує правити нашими життями. Наркотики, алкоголь, секс, кохання... А вся справа у біології.

Дослід на пацюках у свій час відкрив вченим очі. Мелнькому пацюку в голову вмонтували дроти, що активували зону мозку, що відповідає за насолоду. Інші кінці дротів приєднали до перемикача таким чином, що стоячи на плитці дроти активували насолоду. Спочатку тваринка випадково помічала насолоду, проходячи через плитку. Але з часом збагнула, що отримує максимальну насолоду на цій плитці. Насолода була на стільки сильною, що з часом пацючок став залежним від цього. Він почав жити лише на тій плитці. Він не відлучався на їжу, адже він вже мав насолоду більшу, ніж від їжі. Бідолашний не розумів, що ця насолода штучна і користі не несе, і помер з голоду на плитці. Помер від насолоди, хіба не мрія?

Ви можете брехати собі, казати, що не заради насолоди робите хороші вчинки, допомогаєте іншим, кохаєте... Але саме насолода керує вашим життям. Ще з народження ви падаєте у її міцні сіті, зплетені природою і заковані людиною.  То чи варто чинити опір?

По абзацу від кожного про... цілеспрямованість

Ученые провели опыт: крыс запускали в лабиринт, где к плохой еде вела прямая дорога, а к вкусной - запутанная. Все крысы шли по короткому пути. Парадоксально, но 95% людей от тех крыс ничем не отличаются. Им некомфортны ответственность за свою жизнь и необходимость делать выбор. Нытики, алкоголики, наркоманы, подкаблучники, жены в золотых клетках, игроманы, неадекватные верующие - все они убежали от ответственности: кто в религию, кто в мир варкрафта. Куда проще быть самым крутым магом 85 уровня, чем пойти в тренажерный зал и вкалывать, чтобы чего-то достичь. Куда проще говорить "вот если бы не..." чтобы оправдать недостаток самодисциплины и упорства. Только человек получает духовное удовольствие от достижения поставленных целей, крыса же просто удовлетворяет инстинкты. Так стоило ли родится человеком, чтобы жить, как крыса?

Читачів цього блогу не здивуєш голосними словами на кшталт: "Треба вміти визначати пріоритети та впевнено йти до мети." Люди прагнуть впізнавати стару відому істину у нових нестандартних фразах, самотужки розкручувати словесні загадки, відповіддю до яких є банальні речі. Чому так важко побачити самому, яка життєва стратегія приведе до успіху? Чому вперто піти вперед і не оступитись можна лише за наявності маси вболівальників обабіч шляху до твоєї мети? Якщо тобі потрібен поштовх, щоб зрозуміти, чого ти хочеш від життя, то знайди його у цьому пості. Як знайдеш, то йди завзято, а близькі неодмінно допоможуть.

А є якась мета? Коли ви її досягнете, ви зупинитесь? Ви колись були щасливими від того, що мали, не бажаючи більшого? Людина не може бути задоволена всім. Як і тварини, ми бажаємо більшого. Отримавши шматок поганого сиру, ми все ж захочемо ще й хорошого. Ніколи не зупиняючись, будемо ставити все нові цілі, щоб наблизити свій психічний стан до уявного щастя. Якого ніколи не досягнемо, бо межі немає. Інакше вид би просто вимер. То чи сильно ми відрізняємось від пацюків?