Три абзаци про... тролінг

    Ви часто робите щось комусь на зло? Не тому, що ви на нього злі і не тому, що так вам вигідно. А просто тому, що вам приємно спостерігати за муками цєї людини, за обломом. Мабуть відповідь очевидна. А чому ви це робили?

Може це через те, що ви егоїстична бидлота? Навряд. Мабуть все ж в кожному з нас прокидається бажання самозатвердитись. Ми шукаємо шляхи для досягнення своєї мети і рано чи пізно їх знаходимо. Іноді ми жартуємо, іноді допомогають "пАнти", а іноді тролінг. Ви робите щось людям на зло і не боїтеся наслідків, чим затверджуєте себе, піднімаєте у власних очах. Хоча версію про егоїстичну бидлоту теж відкидати не варто.

Тоді питання у іншому: чи варто з цим боротися і як? Мабуть боротися з власним бажанням напаскудити комусь - марна справа. Тому я вам пораджу боротися з тими, хто робить щось вам на зло. Найкращий спосіб відбитися від тролінгу - ігнорувати його. Адже саме заради вашої реакції все те і робиться. То ж трольте, і не тролимі будете.

Три абзаци про... нових та старих друзів

Кажуть «однин старий друг кращий нових двох». Цікава приказка, але чи кожен може з нею погодитися? 




                                                                                          На світі 7 мільярдів людей і у всіх них є друзі (ну в крайньому випадку у більшості з них). Разом навчались, жили по сусідству, були колегами по роботі чи щось інше. Є старі – вірні, надійні друзі, проте час не стоїть на місці з’являються нові – цікаві, незвичні «новизна» одним словом. І буває так, починаєш помічати, що нова людина підходить тобі набагато більше ніж та інша, десь вона тобі ближча. Тут і починаються проблеми, ревнощі одних до інших, складається враження, що тебе намагаються розірвати на шматки (хоча це був би найпростіший вихід). Але це все нормально, таке буває і буває практично з кожним.                              


                         
Отож, що робити, проміняти старого друга на нових двох чи відмовитися від нових дружніх стосунків та притримуватися «старого та вірного»? кожен для себе вирішує сам. Хоча можливо просто не потрібно забувати давніх друзів, які були з вами «і в горі і в радості», але і від нових знайомств не варто відмовлятись. Старі друзі повинні залишатися у вашому житті, але зупинятися на цьому не потрібно, ще так багато людей, є ще так багато прекрасних особистостей. Старих не забувайте і нових заводьте. Багато друзів не буває.


                                                                                                               by  Irk@

Три абзаци про... невдалі жарти.

Люди навколо такі веселі. Чому? Тому що вони вміють бути такими. Тому що вони вміють жартувати і при носити цим радість. А ви вмієте?

Що ж робити, якщо відповідь - "ні"? Звісно ви можете застрелитися намагатися жартувати далі і далі, не втрачаючи надії на те, що хоч один з ваших жартів буде вдалим. І звісно отримати клеймо "лох" та жити з цим все життя. Або ви можете спробувати почитати відповідну літературу, вивчати харизму справді веселих людей і намагатися її наслідувати. Це справді може спрацювати (перевірено на людях).

Але все ж виходить не завжди. І тоді я можу порадити вам лише одне - будьте серйозними. Повірте, ви будете виглядати набагато адекватнішим (наскільки це взагалі можливо для такого невдахи), ніж якщо будете жартувати не вміючи. Людина, що не вміє жартувати і не намагається - розумна людина. Людина, що не вміє жартувати і жартує - лох.  

По абзацу від кожного про... багатозначність

                                                                  What if I really don't?       

Що ж тут казати, часом не те що не можеш розкусити чужі слова та їх метафоричність, а навіть і сам себе не розумієш. Навіщо тоді придумана багатозначність? Щоб заплутувати нас по максимуму, чи щоби була гарна відмазка для невдалого сарказму? З іншого боку, кидатись у крайнощі і казати все, як є, неможливо, бо ж більшість слів, якими користуємось, мають декілька лексичних значень. Якось вже і здається неможливим знайти з ким-небудь спільну мову на цій планеті. Але ж, у цьому й увесь сенс: знайти тих, хто по-справжньому тебе розуміє, з усією неоднозначністю твоїх слів.

Неоднозначність - чудовий спосіб перевірити, чи ви з людиною однаково мислите. Або перевірити її очевидно низький рівень IQ. Справа в тому, що граючись з асоціаціями та здогадками людей ми відчуваємо себе філософами, маніпуляторами. І в принципі справедливо, адже саме так робили всі філософи і маніпулятори. Але якщо ваші метафори не розуміють, це не обов'язково тому, що ви надто різні чи ваш слухач недостатньо розумний. Може ви просто не філософ і не маніпулятор?

Неоднозначность придает общению свежесть и интерес; и многообразие вариантов вовлекает. А еще больше вовлекает намек на то, что неоднозначность есть. Даже если на самом деле неоднозначности нет. Наверное ни один писатель и не подозревал сколько смыслов в его произведениях найдут школьные учителя зарубежной литературы, что уж говорить о нас, простых смертных. Будьте неоднозначны.

Три абзаци про... відкритість

Що я можу розповісти вам про відкритість? Це річ вельми неоднозначна. З одного боку, це круто, коли є кому довірити певні свої думки (особливо того сорту, що ледь не протирають дірки в голові), адже психологічне розвантаження потрібне всім без винятку. Особисто ви, мій читачу, можете, мабуть, пригадати безліч випадків, коли ви довірялись друзям, розповідаючи про життєві складності, несподівані проблеми. Це приносить неабияке полегшення, чи не так?

І було б усе чудово, якби не маленьке «але» - людський фактор. Далеко не кожна людина допоможе вам у ваших проблемах гарною порадою чи особистим втручанням, або принаймні уважно і терпляче вислухає. Зате більшість оточуючих в такій ситуації із задоволенням одягнуть маску співчуття й розуміння, а потім використають ваші найпотаємніші секрети проти вас же. Тому – «будьте уважні та обережні».

Тоді, здавалось би, найефективнішим рішенням було би все тримати в собі, не довіряючись нікому. І справді – в багатьох випадках інкапсуляція рулить, та все ж зовсім не завжди. Інколи варто розслабитись і розповісти близькій людині те, що хвилює, а не ховати свої тривоги й переживання в дальні закутки свого розуму – від цього краще, як правило, не стає. Тож призначте зустріч із другом, сядьте зручніше і починайте розкривати свою стурбовану душу.

Три абзаци про... ігнор.

  Мабуть кожного з вас колись ігнорували. Таке неприємне відчуття, коли ви просто розриваєтесь, падаєте на коліна і просите лише крапельку уяви, а отримуєте лише мовчання. Іноді це вбиває вас сильніше, ніж образливі слова чи удари кулаками. Чому ж ігнор так сильно б'є по наших душах?

  Давайте подумаємо, в чому сенс цього явища? Іноді люди ігнорують вас, бо розуміють, що ваша реакція може  зробити їм боляче. Якщо вас ігнорують, то може проблема не в них, а в вас? Можливо ви надто гостро чи емоційно реагуєте. Можливо люди бояться ваших істерик. Але буває інакше - уявіть, що людина просто не хоче вас образити. Але і позитивно відреагувати на ваші дії вона не може. Що ж вона робить? Вона вас ігнорує. Отже тепер задумайтесь: якщо вас ігнорують, то може це на краще? Чи справді ви хочете уваги тієї людини?

А ще ігнор можна використовувати як зброю. Або як щит. Хочете образити когось? Не звертайте уваги на його спроби привернути увагу. Хочете здаватися впевненим в дискусії - ігноруйте провокації суперника. Хтось вас ображає? Ігнор. Хтось вас провокує? Ігнор. Вас намагаються критикувати? Ігнор, ігнор, ігнор...

Три абзаци про... прохання не займати.

Бувають різні ситуації.

Часом відбувається щось таке, що виводить трошки чи не дуже нас зі стану рівноваги. Це може бути будь-чим, від хвороб до миттєвих невдач. І так складно стримати себе, щоб не вибухнути назовні, щоб часом дарма не зачепити якихось лівих людей, котрі ні в чому, ясна річ, не винні. Є ще варіант перетворити весь негатив в інші емоції, але, завше, виходить каліч і все ж зберігається нотка напруження і прихованої злоби.

Але деякі люди іноді можуть відчувати нові хвилі отакого. Щоб не розтрощити все навколо, вони часом можуть попередити про передчуття грози в собі. І роблять вони це так: "Не займай." І хто його насправді знає, чому саме людина так пише. З іншого боку, ігнорувати таке прохання не можна. Якщо попросили відчепитись - то чого ж тут не піти якнайдалі?

Три абзаци про... розуміння

Скільки разів за день ми стикаємось з непорозуміннями? Від неправильного прийнятого замовлення в буфеті до помилкового трактування чийогось погляду чи жесту. А в чому ж, власне, проблема? І чия вона? І чи є вона?

Бувають проблеми фізичного характеру: недочув, недобачив, недоказав, недописав, недопоказав, недовідчув, недоігнорив, недочитав, недоробив, недосподівався, недостарався. Кого винити? Адже такі речі відбуваються нестерпно часто, і ми їх майже ніколи не помічаємо. А з іншого боку, дійсно, навіщо ускладнювати собі життя цими зайвими поясненнями і переживаннями? Хіба мало явних проблем, щоб шукати уявні?

Неможливо передбачити усе наперед. Ти неправильно зрозумів одну людину, а та сама людина вже неправильно зрозуміла когось іншого. Підстрахуватись так, щоб от кожен тебе розумів, як самого себе, складно вже тому, що часом і закутки власного світу здаються загадковими. І тут аж ніяк не допоможе те, наскільки добре ви знаєте когось. Єдиний мій сухий рецепт: завжди кажіть все, як є. Ніколи не можна настільки зневажати людину, щоб приховувати власні до неї почуття. Та й замовчувати варто лише тоді, коли цього вимагає ввічливість, ніщо більше. А для чого потрібні натяки? Яка їх функція у нашому житті? Породжувати непорозуміння? Дуже треба. І навіщо боятись, що про тебе подумають? Ймовірно, що вони просто тебе не зрозуміють. І прагнути цього розуміння від кожного - марна справа. Отож кажи, як є і ніколи не думай про інше.

По абзацу від кожного про ... суперечності поколінь

"Поживеш з моє, - дізнаєшся!"; "А в мої роки все було не так..." - кажуть одні. "Все вже змінилось."; "Зараз це - нормально." - інші. І обидві сторони кричать в унісон: "Ти не розумієш...". Так в чому ж корінь усіх суперечок поколінь? Невже розуміння, а навіть з великою різницею у віці, - це утопія? Як на мене, одні вважають себе досвідченішими, і не безпідставно, а інші вважають, що часи змінились настільки, що той досвід інших вже не цінний, та й самі вони краще знають. А у мене рецепт один, особливо для молодих поколінь - насамперед повага. Бо якщо, наприклад, мої внуки не будуть поважати мене в мої похилі роки, то знатиму, що прожила життя дарма. Ніякого тобі "вдалого інвестування"...

Що таке характер людини? Що таке її спогади, досвід, думки? Відповіть ховається у вашій пустій голові. Це ваш мозок. Невелика кулька містить у собі всю вашу особистість. А складається він з нервових клітин. Вони старіють і відмирають, приймають нові функції або тонуть в крові від алкоголю. Не роблять вони лише одного - не відновлюються. Тому з віком їх стає все менше, розумові здатності людини зменшуються. Але досвід - росте. Нічого не стоїть на місці, люди міняються. Умови виховання змінюються, характер виховання міняється. І мені лячно від однієї лише думки про Джастіна Бібера те, якими дідусями і бабусями будемо ми.

Есть такая корпоративная шутка "Умирают не на пенсии, а от пенсии". А известный философ Григорий Сковорода сказал "Когда голова не занята делом, она занята дурью". Конфликт поколений есть уже потому, что время идет - все меняется. Но конфликт с бабулей, смотрящей дом2 и сериалы и конфликт с "корпоративным" дедушкой это две большие разницы.

Три абзаци про... соціальні мережі

   Зараз почну писати. Так, точно, тільки от відповім на повідомлення вконтакте, і точно писатиму. Ну добре, зараз ще на фейсбук гляну. О, і звісно потрібно подивитися, чи не прокоментували мій пост в ЖЖ. А з вами такго не бувало? Ви ніколи не спізнювались до універу через переписку з сусідкою племінника сестри вашого кращого друга? То що ж змушує нас сидіти перед монітором, вбиваючи свої нервові клітини, дивлячись на сині емблемки? Чому люди так чекають поки біля графи "Мої повідомлення" з'явиться цифра один? Спробую пояснити.

   Фейсбук. Фейсбук зробили мажори. Дивовижно, як маленька мережа для студентів перетворилася на всесвітню соціальну мережу. Сотні людей обзавелись окулярами і відрощували прищі біля моніторів, щоб завести собі побільше друзів. А невдаха програміст (всі фільм дивилися, правда?) був здивований мільйонами грошей, що неочікувано падали на нього. Це дало початок сотням втрачених задротів. Твітер. Твітер створили мажори. Якщо взяти фейсбук, і забрати звідти все, що могло вас розважити, то вийде нудний комерційний твітер. Не дивлячись на пекельні обмеження у розмірі постів, Твітер став популярним серед бізнесменів та потужних компаній. Вконтакте. Вконтакте створив Дуров. Вражений успіхом фейсбука, він вирішив створити свою соц мережу, з Блек-Джеком і Шлюхами українськими та російськими користувачами. Як бачите - вдало. Вже п'ять років він приносить Дурову тонни зелених папірців з американськими президентами. Як бачите, все чудово облаштовано, щоб забирати у вас гроші. І якби ніхто туди гроші не віддавав, то не було б  і самих мереж. Також існує теорія, що спецслужби країн СНГ мають доступ до всіх особистих данних, що зберігаються на серверах цього вашого контактику, що значно полегшить їм пошук ваших друзів, якщо ви чимось не сподобаєтесь органам влади. Може в цьому є доля правди, хто знає?

    А ви визнаєте, що залежні від контакту?А спробуйте видалити свою сторінку. Така функція з'явилася лише сьомого жовтня цього року. Та ніхто не жалівся.  Слабо? Підозрюю, що так. Поки ви піднімаєте з підлоги свою самооцінку, я розповім, чому вам слабо. Тому, що бути собою,  щирим і розумним вам простіше бути у універі віртуалі. Проте у контактика є і плюси, і їх багато. Знайомства. Я особисто познайомився в контакті з кількома людьми, що зараз є моїми друзями. Чудовий аудіоплеєр, чудова якість фото. Можливість поспілкуватися з давніми друзями, зустріти однокласників. І взагалі, якщо використовувати його в міру, то це чудовий антидипресант. Загалом, головне - не забувайте, що так само ви можете спілкуватися в реалі. А поки ви коментуєте цей пост, я йду відповідати на повідомлення в контакті.