По абзацу від кожного про... fuck yeah

Когда последний раз у вас было ощущение, которое емко можно описать, как "fuck yeah"?
Если оценивать "силу ощущений", то чем сложнее было, тем "fuck yeah" сильнее, верно?
Но фокус в том, что после достижения его повторение уже не радует. А значит дозу надо увеличить. И если в чем-то и есть смысл жизни, то пожалуй именно в этом - бороться, достигать своих целей и менять этот мир по своему усмотрению.

Чувство интересное, у меня лично построено на неком пренебрежении ко всему миру. Ощущаешь себя способным сделать что-то такое, чего не делали другие. Получаешь повод гордиться своими достижениями, потом есть чем похвастаться перед друзьями, родными, массовкой. Или опережаешь кого-то в чем-то, этим и гордишься (привет тебе, донкихотщина!). Одним словом, чувствуешь себя особенным и лучшим, сопрягаешь достижение цели с такой себе социопатией. Вроде бы и получаешь мотив покаяться, ну за пренебрежение, нельзя же так, мама хорошо воспитывала в детстве, но и этим мотивом пренебрегаешь. Как там говорили, victory requires no explanation. Очередное фак йеах в копилку - за достижение плюс за восприятие.

Якщо не насолода, то що? Заради чого жити? Якщо не кричати "фак йеах", то навіщо щось кричати взагалі? І якщо не робити нічого заради тієї насолоди, то навіщо взагалі щось робити? Звісно, фарбуйте світ своїми фарбами, живіть за своїми правилами і добивайтеся свого "фак йеах". І ніколи, нізащо не зупиняйтеся, інакше втратите дорогоцінний час, відведений на отримання того ж "фак йеах". Крокуйте далі.


Автори: Taras Kotov, Taras Oleksiyenko, sv0l04.

Три абзаци про... нездійсненні мрії.

Привіт усім. Це моя перша доробка в даному блозі, і мені потрібна ваша підтримка і розуміння для того, щоб ви могли проникнутись  проблемою так як я.

Для мене тиждень видався надзвичайно яскравим та багатим на події. Ще на початку тижня, я вирішив провернути для себе деяку справу - частково мрію 10 класу. Я вирішив сходити на кастинг продюсерського центру, який "займається" всім і всіма в шоу-бізнесі. Після запису на кастинг по телефону, мене не покидала думка про те, що це може бути моїм реальним шансом на яскраве життя, про яке я так давно мріяв. Сам кастинг пройшов напрочуд добре та цікаво (не порівняти з моїм першим кастингом, де нас фотографували на телефон). Там мене фотографували, зняли невеликий ролик та попросили прочитати монолог. На завершення сказали, що чекати на відповідь треба до 5 днів, тож чекайте на дзвінок... На наступний день мені зателефонувала директор агентства і запропонувала зустрітись. Моїй радості не було меж!!!! Сам директор попросив зустрітись))) В агентство я прилетів наче на крилах, в очікуванні чогось казкового та дивовижного,але... Пані Тетяна (директор) одразу почала мене нахвалювати, що одразу мені стало трохи підозрілим. Юрист центру, наполягав на негайному підписанні з ними контракту, за яким у мене було б все наче в казці, а також ДИВНИЙ режисер проекту, на який мене відібрали, говорив досить підозріло... І на жаль мої побоювання не були марними - для "казкового" майбутнього мені було потрібно всього 5000 гривень для створення портфоліо в агентство і для майбутніх замовлень. Що ж, моїй мрії поки потрібно почекати)))

Взагалі, що таке мрія? Можливо в кожної людини має бути "така" мрія, яка навряд чи збудеться, але при згадці про неї в літньому віці ставатиме тепло та смішно. Тож мені здається, що не всім мріям судилось стати реальністю. І це аж ніяк не вплине негативно на становлення нашої особистості...

Три абзаци про... нових та старих друзів

Кажуть «однин старий друг кращий нових двох». Цікава приказка, але чи кожен може з нею погодитися? 




                                                                                          На світі 7 мільярдів людей і у всіх них є друзі (ну в крайньому випадку у більшості з них). Разом навчались, жили по сусідству, були колегами по роботі чи щось інше. Є старі – вірні, надійні друзі, проте час не стоїть на місці з’являються нові – цікаві, незвичні «новизна» одним словом. І буває так, починаєш помічати, що нова людина підходить тобі набагато більше ніж та інша, десь вона тобі ближча. Тут і починаються проблеми, ревнощі одних до інших, складається враження, що тебе намагаються розірвати на шматки (хоча це був би найпростіший вихід). Але це все нормально, таке буває і буває практично з кожним.                              


                         
Отож, що робити, проміняти старого друга на нових двох чи відмовитися від нових дружніх стосунків та притримуватися «старого та вірного»? кожен для себе вирішує сам. Хоча можливо просто не потрібно забувати давніх друзів, які були з вами «і в горі і в радості», але і від нових знайомств не варто відмовлятись. Старі друзі повинні залишатися у вашому житті, але зупинятися на цьому не потрібно, ще так багато людей, є ще так багато прекрасних особистостей. Старих не забувайте і нових заводьте. Багато друзів не буває.


                                                                                                               by  Irk@

Три абзаци про...just do it

Ні, я не збираюсь писати про рекламну кампанію Найка, просто ця фраза якнайкраще висловлює думку, яка відмовляється вилізати з моєї голови вже другий місяць і яку я зараз спробую донести до тебе, любий читачу. Думка проста, лаконічна і досить банальна: якщо хочеш щось зробити, то навіть не думай відкладати це на наступний раз, а just do it.

Хочеш висловити свою думку? Не прикушуй язика і не мовчи, а спокійно візьми і вислови її. Хочеш нарешті сказати дівчині про свої почуття? Досить поводитися, як наляканий першокласник, бігом марш за тюльпаном/шоколадкою і говори! Хочеш вивчити німецьку? Не чекай на те, що одного ранку ти прокинешся і почнеш шпрехати як справжній Дюсельдорфець, а записуйся на курси німецької і вчи її! Just do it.

Звісно, можна почекати. Переконати себе в тому, що краще почати нову справу з понеділка. Чи в наступному році. Чи ще колись. Але навіщо чекати? Життя таке коротке, чи не краще вже жити на повну, не відкладати все на завтра і не придумавати собі виправдань за прогавлені шанси? Just do it.

   

Три абзаца про... праздники

Что такое праздник? Праздник это такой день когда чисто календарно надо быть веселым, кого-то с чем-то поздравить и обязательно отпраздновать. Вопрос: зачем?

В большинстве из них смысл абсолютно абсурден. Ну вот 8 марта. Общий смысл поздравления. "Я поздравляю тебя с тем, что 50% вероятность, что будет XX а не XY таки сбылась". И неужели так нужен день в году, чтобы подарить девушке цветы? То есть 8 марта Вы цените ее больше, чем в остальные 364 дня в году? Желание порадовать цветами, рестораном или еще чем-то должно быть где-то "внутри", а никак не в календаре.   И это если не брать во внимание, что праздник -  отличный повод нажраться, что вообще унизительно по своей сути. То есть я понимаю, что барышня, вшатавшая бутылку шампанского по случае собственной принадлежности к женскому полу, так же эталонно женственна, как и пьяное быдло по случаю 23 февраля - настоящие мужики.

Так что праздники это хорошо, когда есть адекватный уровень культуры празднования, и очень плохо когда его нет.

Три абзаци про... невдалі жарти.

Люди навколо такі веселі. Чому? Тому що вони вміють бути такими. Тому що вони вміють жартувати і при носити цим радість. А ви вмієте?

Що ж робити, якщо відповідь - "ні"? Звісно ви можете застрелитися намагатися жартувати далі і далі, не втрачаючи надії на те, що хоч один з ваших жартів буде вдалим. І звісно отримати клеймо "лох" та жити з цим все життя. Або ви можете спробувати почитати відповідну літературу, вивчати харизму справді веселих людей і намагатися її наслідувати. Це справді може спрацювати (перевірено на людях).

Але все ж виходить не завжди. І тоді я можу порадити вам лише одне - будьте серйозними. Повірте, ви будете виглядати набагато адекватнішим (наскільки це взагалі можливо для такого невдахи), ніж якщо будете жартувати не вміючи. Людина, що не вміє жартувати і не намагається - розумна людина. Людина, що не вміє жартувати і жартує - лох.  

Три абзаци про... невизначеність

Невизначеність - це коли я декілька разів починаю писати тут перші слова і ніяк не зупинюсь на єдиному варіанті. Чи коли ритмічно клацаю на кнопку "Наступний трек", не маючи чіткого бажання слухати конкретного виконавця. Або коли підходить моя черга у буфеті, а я так і не знаю, чого ж хочу. Чи коли список бажань настільки довгий, що й не знаєш, з чого почати. Пам'ятаєте моменти такі у фільмах, коли герой сідає у таксі й на питання водія "Куди їдемо?" відповідає: "Прямо!". Ні, ну добре хоч, що не просто "Не знаю!".

Не страшно, коли це банальне замовлення напою чи вибір сеансу в кінотеатрі. А коли це щось серйозніше? Люди, стосунки чи самовдосконалення. Важливі вчинки і рішення не мають бути чимось спонтанним, ба просто за означенням. Де ж тоді взяти той тверезий погляд на стан речей?

Що за тривіальні питання - ясна річ, варто покладатись лише на себе, свій досвід і прораховані наперед схеми подальшого розвитку подій за тих чи інших обставин. Немає цього всього? Ну, он хтось кидає монетку, щоб вирішити, вступати йому на той чи інший факультет. А ще хтось все шукає знаків повсюди. Кожен з нас давним-давно вже визначився зі своїми методами боротьби з невизначеністю (пробачте за тавтологію!). Можливо, вона не зникає повністю з наших життів, бо нам насправді в кайф часом піддатись миттєвим спонтанним бажанням? 

По абзацу від кожного про... багатозначність

                                                                  What if I really don't?       

Що ж тут казати, часом не те що не можеш розкусити чужі слова та їх метафоричність, а навіть і сам себе не розумієш. Навіщо тоді придумана багатозначність? Щоб заплутувати нас по максимуму, чи щоби була гарна відмазка для невдалого сарказму? З іншого боку, кидатись у крайнощі і казати все, як є, неможливо, бо ж більшість слів, якими користуємось, мають декілька лексичних значень. Якось вже і здається неможливим знайти з ким-небудь спільну мову на цій планеті. Але ж, у цьому й увесь сенс: знайти тих, хто по-справжньому тебе розуміє, з усією неоднозначністю твоїх слів.

Неоднозначність - чудовий спосіб перевірити, чи ви з людиною однаково мислите. Або перевірити її очевидно низький рівень IQ. Справа в тому, що граючись з асоціаціями та здогадками людей ми відчуваємо себе філософами, маніпуляторами. І в принципі справедливо, адже саме так робили всі філософи і маніпулятори. Але якщо ваші метафори не розуміють, це не обов'язково тому, що ви надто різні чи ваш слухач недостатньо розумний. Може ви просто не філософ і не маніпулятор?

Неоднозначность придает общению свежесть и интерес; и многообразие вариантов вовлекает. А еще больше вовлекает намек на то, что неоднозначность есть. Даже если на самом деле неоднозначности нет. Наверное ни один писатель и не подозревал сколько смыслов в его произведениях найдут школьные учителя зарубежной литературы, что уж говорить о нас, простых смертных. Будьте неоднозначны.

Три абзаца про... совесть

Совесть – это внутренний голос человека, который придирчиво проверяет выполняет ли тот свой долг. Обычно даже внутренний голос необъективен, и порой трудно определить, что ты действительно ДОЛЖЕН, а что - нет. Возникает вопрос, всегда ли права совесть? Определенно нет.


В притче Иисуса о молитве фарисея и мытаря рассказывается, что фарисей в молитве благодарил Бога за свое особое благочестие, мытарь же, не поднимая глаз к небу и ударяя себя в грудь, лишь просил Бога о милосердии к себе за грехи свои. Оправданным перед Богом оказывается мытарь, «ибо всякий, возвышаю­щий сам себя, унижен будет, а унижающий себя возвысится».         Если вдуматься в эти слова, то придуманный бог в придуманной притче о несуществовавшем иисусе хочет, чтобы мы, люди, всю жизнь терзали себя даже за то, что мы вообще появились на этот свет. То есть так называемый бог создал нас такими, какие мы есть, наделил определенными качествами и хочет, чтобы мы за эти качества мучили себя муками совести? Мне очень жаль человека, который согласен с идеями нравственности таких вот сказок.     Эрих Фромм назвал такой вид совести авторитарной совестью, которая выражает нашу подчиненность внешнему авторитету. «При авторитарной совести мы без вопросов усваиваем повеления некоей внешней силы, религиозной или социальной, и выполняем ее волю, потому что боим­ся.» Боимся той сказки, к примеру.    Другой вид совести - гуманистическая совесть. По Фромму, это голос са­мого человека, лучшего начала в нем, способного на са­моразвитие. Такая совесть не дает людям быть рабами которые подчиняются чужим интересам. Она призывает к самовыражению, к воплощению в жизнь лучших своих сил и воз­можностей, чтобы строить свою жизнь в гармо­нии с другими людьми. «Иногда голос совести звучит через страх старости или смерти, когда человек вдруг понимает что он не состоялся и не выполнил дол­га перед самим собой.»

Безусловно, такая совесть видится мне только с хорошей стороны. Саморазвитие, самореализация с помощью совести, которая говорит «Ты можешь стать лучше», «Ты можешь добиться своего» и т.д. помогает человеку жить, а не наоборот. Старайтесь мыслить свободнее, без страха, тогда и совесть не будет тревожить по придуманным пустякам. И будьте осторожны, совесть рождает чувство вины, а от него избавиться не просто.

written by Stella

Три абзаци про... відкритість

Що я можу розповісти вам про відкритість? Це річ вельми неоднозначна. З одного боку, це круто, коли є кому довірити певні свої думки (особливо того сорту, що ледь не протирають дірки в голові), адже психологічне розвантаження потрібне всім без винятку. Особисто ви, мій читачу, можете, мабуть, пригадати безліч випадків, коли ви довірялись друзям, розповідаючи про життєві складності, несподівані проблеми. Це приносить неабияке полегшення, чи не так?

І було б усе чудово, якби не маленьке «але» - людський фактор. Далеко не кожна людина допоможе вам у ваших проблемах гарною порадою чи особистим втручанням, або принаймні уважно і терпляче вислухає. Зате більшість оточуючих в такій ситуації із задоволенням одягнуть маску співчуття й розуміння, а потім використають ваші найпотаємніші секрети проти вас же. Тому – «будьте уважні та обережні».

Тоді, здавалось би, найефективнішим рішенням було би все тримати в собі, не довіряючись нікому. І справді – в багатьох випадках інкапсуляція рулить, та все ж зовсім не завжди. Інколи варто розслабитись і розповісти близькій людині те, що хвилює, а не ховати свої тривоги й переживання в дальні закутки свого розуму – від цього краще, як правило, не стає. Тож призначте зустріч із другом, сядьте зручніше і починайте розкривати свою стурбовану душу.